„Так не повинно було статись”, – кажуть ті, хто з вірою та надією вступав у спільноту любові, а знайшов тільки біль. Від невдалого шлюбу залишаються глибокі душевні рани, які повільно і важко гояться. На превеликий жаль, в Україні багато подружніх пар, які, уклавши  церковний шлюб, розлучаються. Через деякий час, знайшовши собі нову пару, розлучений знову бажає обвінчатись, але греко-католицька церква не вінчає вже вінчаних. Щоб уневажнити попередній шлюб, тобто визнати його недійсним, звертаються до церковного трибуналу.

 

Отець Віталій Токар, суддя митрополичого трибуналу Івано-Франківської митрополії, щодня розглядає справи пар, які бажають уневажнити попередній церковний шлюб. Він каже, що перший обов’язок церковного судді, який приймає таку справу, – застосовувати всі можливі пастирські засоби для того, щоб сторони, якщо це можливо, примирилися і поновили спільне життя. Упродовж цілого процесу можна надіятися на відновлення подружжя, яке часто здійснюється, коли сторони, самі проаналізувавши своє подружнє життя, доходять до висновку, що у них ще не все втрачено.

 

П’ятдесят на п’ятдесят

Часто дуже важко людині відкриватися перед працівником церковного суду, некомфортно розказувати про особисте та інтимне. Але трибунал нікого не осуджує, а католицька церква нікого не розлучає. Як правило, всі, хто подає свою подружню справу до трибуналу, вже розлучені цивільною установою. Церковний трибунал не розриває правосильне подружжя, а тільки стверджує, що воно – недійсне. І тільки у тих випадках, якщо воно справді  таке було з моменту його звершення у храмі.

Якщо немає надії на примирення, тоді можна подати подружню справу до трибуналу. Коли люди вже розлучені цивільною владою та мають намір жити правдивим християнським подружнім життям в іншому церковному шлюбі та користатись таїнствами церкви (сповідь та причастя) або хочуть звільнитися від будь-яких вузів попереднього невдалого подружжя.

За рік надходить близько 120-ти справ щодо уневажнення подружжя. Якщо зрозуміло, що було порушення церковного подружнього законодавства, процес швидко закінчиться. Якщо ж буде важко встановити причину невдалого подружжя або не підтвердяться сумніви щодо його недійсності, процес буде тривати довше. Максимальний термін, впродовж якого може вестися процес, – близько року. Після закінчення цього терміну суддя повинен довести справу до остаточного вироку (позитивного чи негативного).

«Подача скарги до трибуналу не гарантує звільнення від церковного шлюбу. Якщо судовий процес показує, що існує моральна певність, що шлюб недійсний, видається декрет ствердження недійсності. Якщо ні – декрет визнає шлюб дійсним. З досвіду скажу, що половина позивачів отримують відмову», – розповідає о. Віталій Токар.

 

Важливість деталей

Перш ніж звертатися до церковного трибуналу, рекомендується проконсультуватися з місцевим парохом, сповідником чи духовним отцем. Якщо вони вважатимуть, що існує поважна причина для того, щоб звернутися до трибуналу, і є певні надійні підстави, тоді можна звертатися.

До трибуналу подають свідоцтва про хрещення і про церковний шлюб, свідоцтво або рішення суду про цивільне розлучення та інші документи, що стосуються подружньої справи. Якщо в людини немає свідоцтва про хрещення, то у церкві, де вона прийняла святе таїнство, повинна бути книга хрещення, в якій це зареєстровано. Священик тієї церкви видає свідоцтво на підставі запису в книзі. Якщо немає такого запису чи книги, місцевий парох може також видати свідоцтво про хрещення на підставі свідчення батьків чи хресних батьків, яке повинно у письмовій формі засвідчити місце, дату та служителя їхнього хрещення. Так само і з вінчанням. Якщо немає книги вінчань, то на основі свідчення близьких родичів місцевий парох може видати відповідне свідоцтво.

 Слід мати на увазі, що на трибуналі потрібно буде розказувати майже про все, починаючи від родинного виховання. Про події від знайомства до заручин: обставини першого знайомства; тривалість зустрічей; релігійне виховання та відвідини Богослужіння; свідомість і вільність рішення вінчатися; присутність тиску або примусу щодо рішення вінчатися; дошлюбні науки; заручини; бажання, мрії, вимоги щодо подружжя. Про день та обряд вінчання: день і місце вінчання; самопочуття під час вінчання; причини бажання вінчатися; значення церковного шлюбу; розуміння серйозності наслідків церковного шлюбу; усвідомлення шлюбної присяги: чесності, вірності, нерозривності шлюбу; бажання мати дітей і їх виховувати; бажання отримати Боже благословення і ласки. Про події, які довели до остаточного цивільного розлучення: тривалість спільного життя; дата цивільного розлучення; основна або остання причина розлучення; аналіз подій, які довели до остаточної причини розлучення; аналіз загальної причини невдалого подружжя.

 У позовній скарзі, зазвичай, пишуть: «Мій чоловік виявився не готовим взяти на себе подружні права та обов’язки», «Моя дружина виявилась наркоманкою…» або «…виключала нерозривність подружжя», «Мій чоловік був психічно хворий…» чи «…не хотів мати дітей».

 

Необхідні умови

Визнання шлюбу недійсним – це не анулювання дійсного таїнства, а визнання того, що таїнства, в принципі, не було, оскільки для його дійсного укладання були відсутні якісь необхідні умови. Зокрема, перед вступом у шлюб майбутнє подружжя повинно прийняти ціль і певні конститутивні елементи шлюбу, а саме – продовження роду, вірність, нерозривність. Якщо перед вступом у шлюб хтось із подружжя виключає одну з цих характеристик, то шлюб може бути визнано недійсним.

Наприклад, якщо чоловік чи жінка свідомо мають намір відмовитися від дітонародження, то це може стати причиною до визнання шлюбу  недійсним. Мова йде не про те, що сталося після вінчання, а про те, як було налаштоване подружжя в момент укладання шлюбу. Якщо будуть необхідні докази, католицький церковний суд може визнати попередній шлюб недійсним, тобто ствердити факт, що таїнства подружжя не було.

А ось декілька заплутаних життєвих історій, розв’язання яких люди  шукають у церковному трибуналі.

 

З різних конфесій

Марія М. – практикуюча католичка і в шлюбі не перебувала. Іван С., хрещений у православній церкві, був одружений, але, за законом, розлучений, має одну дитину. Шлюб тривав близько семи років і був розірваний через зраду дружини. А зараз Іван і Марія бажають взяти шлюб в католицькій церкві.

Православна церква, допускаючи повторні шлюби, поблажлива до людської немочі, тому в чині вінчання «другошлюбних» читаються особливі «покаянні молитви». Але якщо католичка Марія бажає вийти заміж за розлученого православного Івана, то вона повинна дочекатися визнання його шлюбу недійсним відповідно до законів, що існують в католицькій церкві. Для цього необхідно звернутися в церковний суд.

Католицька церква в жодному разі не допускає розлучення, і благословення на укладення шлюбу з боку православного архієрея не може визнаватися для неї дійсним. І якщо католичка все ж укладе шлюб з розведеним православним згідно з законами православної церкви, то для католицької церкви її шлюб буде недійсним. Як наслідок, вона втратить можливість приймати причастя в католицькій церкві, і, звичайно, у православній церкві у неї також не буде такої можливості.      

 

Батьки і діти

Оксана М. навчалася у школі, планувала вступати в училище. Микола В. був першим розбіякою на селі, полюбляв випити. Вони зустрічалися на дискотеці, Оксані подобався веселий Микола. Однак згодом Оксана зрозуміла, що їй з Миколою буде важко створити сім’ю, проте в цей час вона вже була вагітною.

Оксана, плачучи, просила маму не віддавати її заміж, переконувала, що сама буде виховувати дитину. Весільна касета засвідчує, що вона довго не хотіла у храмі говорити шлюбну присягу, а на весільній забаві була заплакана. У подружньому житті Оксана не цікавилася своїм чоловіком, а при найпершій можливості виїхала до Італії, забравши з собою дитину. Після цивільного розлучення Оксана звернулася до церковного трибуналу для того, щоб їхній шлюб був визнаний недійсним.

Іванна С. щиро закохалася у Романа В., який не мав щирих почуттів до неї та паралельно зустрічався з іншими дівчатами, а згодом залишив її. Батьки Іванки вирішили чимшвидше видати її заміж за сусідського хлопця Івана, надіючись, що вона в такий спосіб вийде із депресії. Під час приготування до весілля Іванка була сама не своя. У день весілля вона просто повторювала все, що їй казали робити, не задумуючись над жодним своїм кроком.

Іванка, довго не могла впоратися з депресією після весілля, а коли вийшла з неї, полюбивши Степана К., зрозуміла, що вона несвідомо вінчалася з Іваном і не змогла для нього бути люблячою дружиною та народити й виховати йому дітей. Іванка залишила чоловіка, а згодом з ним розлучилася. Вирішила створити нову сім’ю зі Степаном і отримати вінчання в церкві. 

На завершення о. Віталій Токар каже, що за будь-якого рішення церковного суду віруюча людина покликана покладатися на Господа, пам’ятаючи про те, що без Бога ми не зможемо побудувати міцного дому. «Якщо Господь не будує дому, даремно працюють його будівничі», – говорить Псалом 126.

Юлія БОЄЧКО

 

Читайте також:

Дора – колиска духовності

Заручник власного здоров’я