Днями

ЛІКИ

Один хлопець після відвідування чергової випадкової знайомої виявив, що у нього на причинному місці з’явилися лобкові воші. Ситуація неприємна, побіг він в аптеку. Знав, які ліки треба купити, але соромився молоденьких продавщиць. Покрутився біля аптеки, помітив на вулиці чоловіка бомжуватого вигляду. Описав йому ситуацію і пообіцяв дати грошей на пляшку, якщо той купить йому ліки. Чоловік захотів гроші наперед. Що ж, хлопець дав йому грошей і на ліки, і на пляшку. Сам зайшов в аптеку вслід за чоловіком, став збоку і почав відсторонено розглядати плакат на стіні. Мужик тим часом купує потрібні ліки, тоді широким жестом посуває їх по прилавку в бік замовника і голосно каже: «Тримай, хлопче. Лікуйся!»

Якось

СВЯЩЕНИК

Вагон метро. Людей небагато, але сидячі місця всі були зайняті, я теж сидів. На черговій станції зайшов священик років тридцяти, не більше: з голови до п’ят чорна ряса, борода, великий важкий хрест. За ним зайшла жінка з немовлям на руках (священик її не бачив). Я, природно, підхопився на ноги і сказав: «Сідайте, будь ласка», зробив крок вперед і через священика потягнувся, щоб доторкнутися до руки жінки і вказати на своє вільне місце. Але раптом священик владно відвів мою руку вбік і спеціальним церковним басом голосно й повчально прорік на весь вагон: «Ну що ви? Не треба цього, я можу і постояти. Ану, сядьте назад!» Люди навколо захихикали. Я, тамуючи сміх, все ж дотягнувся до жінки і посадив її на своє місце. Через кілька зупинок ми з батюшкою зустрілися очима і посміхнулися один одному. Він підійшов ближче і своїм спеціальним церковним басом тихо сказав мені на вухо: «Вибачте, недобре вийшло. Якби я був у цивільному одязі, то навіть і не подумав би, що ви звертаєтеся до мене, а так…. І дякую вам». – «А мені за що?» – «За те, що допомогли побачити гординю в собі самому. Так, гординю, це вона у всьому винна». – «Ну, гаразд, зате ми людям настрій підняли». – «То правда». Священик зібрався виходити і на прощання простягнув мені руку, я простягнув руку у відповідь і сказав: «Раз ви так дбаєте про гординю, то цілувати вам руку я не буду, обмежуся рукостисканням». У відповідь спеціальним церковним басом пролунав звичайний людський сміх…

Колись

МЕНТАЛІТЕТ

Давно десь під Дрезденом заїхали ми на бензоколонку заправитися. Вийшов я з авто поцікавитися, як це у них робиться. На цій заправці система була приблизно така: на колонці кілька кнопок: “на 20 марок”, “на 50 марок”, “на 100 марок”, “повний бак”. Натискаєш на кнопку, бензин відразу починає заливатися в бак. У цей час водій іде платити за бензин. Я, природно, ставлю своєму німецькому колезі питання: «А що буде, якщо я не заплачу за бензин, а просто поїду?» Німець впав у легкий ступор. Перепитав: «Як це, просто поїду?» – «Ну, припустимо, я злодій. Вкрав бензин, розумієш?» – «Розумію». Німець замислився. Секунд через тридцять напруженої роботи мозку колега ляскає себе по чолі і радісно вимовляє: «Та тут, напевно, є відеокамери! Якщо ти поїдеш, не заплативши, номер твого авто повідомлять в поліцію, і тебе заарештують!» – «А якщо номер брудний?» Тут німець робить величезні очі, його обличчя витягується, і він ставить чергове запитання: «Як це, номер брудний???»

І взагалі…

– Ребе, я не розумію: приходиш до бідняка – він привітний і допомагає, як може. Приходиш до багатія – він нікого не бачить. Невже це тільки через гроші?

– Виглянь у вікно. Що ти бачиш?

– Жінку з дитиною, віз, що їде на базар…

– Добре. А тепер подивись у дзеркало. Що ти там бачиш?

– Ну що я можу там бачити? Тільки себе самого.

– Так от: вікно зі скла і дзеркало зі скла. Варто тільки додати трохи срібла, і вже бачиш тільки себе.