Режисер: Джині Фінлей

 

Джині Фінлей зняв фільм про людину на ім’я Джиммі Елліс, який примхою природи наділений голосом Елвіса Преслі і вимушений перебувати в його тіні. Історія Елліса – це, по суті, чергове втілення сумнозвісної «американської мрії». Втекти з Богом забутої глушини – містечка Орвілл, штат Алабама, махнути кудись у сонячну Каліфорнію і стати великим. Свій вісімнадцятий день народження Джиммі відсвяткував записом в приятельському гаражі своєї першої платівки, всі п’ятсот примірників якої він роздав друзям. Останні його тягу до музикування не схвалювали, мовляв, вирощуй краще бавовну і не лізь, куди не слід. Але більшість представників музичної індустрії сходяться на думці, що стати великим Джиммі дійсно міг… Якби Елвіс з’явився на світ в якій-небудь іншій Галактиці. Стрічка Фінлей наочно дає зрозуміти, що будь-яка схожість з Королем в 60-70-ті – це не дар, а прокляття, і яким би чудовим співаком і якою хорошою людиною не був би Джиммі Елліс, він був приречений на забуття. Як мінімум, до 1977 року, коли після смерті Елвіса боси «Sun Studio» скористалися ним для створення найбільшої музичної містифікації в історії. Король помер, хай живе Король! Коли на американській сцені нізвідки виник загадковий персонаж у безглуздій масці, який співав і навіть рухався точнісінько, як Елвіс, фанати, які вже начебто провели кумира в останню дорогу, були шоковані. Хто ховається під маскою, ніхто достеменно не знав, а на пряме запитання, Елвіс він чи ні, цей персонаж відповідав коротко: «Я Оріон». Інсценував Елвіс свою смерть чи воскрес із мертвих – не важливо (деякі взагалі доводили, що маска приховує сліди пластичної операції). Всі вірили, що Елвіс і Оріон – одне і те ж, хоча схожі вони один на одного були не більше, ніж, скажімо, Леннон і Маккартні. У зрілому віці, правда, Оріон став копією батька Елвіса – Вернона, що породило хвилю чуток про їх спорідненість (генетика пояснила б і голосовий феномен). Сам Оріон не вважав себе ні двійником, ні імітатором Преслі – він просто хотів співати і приносити людям радість. Цією наївністю охоче користувався власник «Sun Records» і геніальний аферист Шелбі Сінглтон, який не просто успішно рекламував новий бренд і влаштовував гастролі, але умудрявся навіть продавати ранні записи Карла Перкінса і Джеррі Лі Льюїса із накладеним поверх на них голосом Оріона, видаючи їх за «невидані дуети з Елвісом». Історія Оріона – це історія самотньої і, загалом, глибоко нещасної людини. Незважаючи на солідні заробітки, веселі компанії жінок і запаморочливий успіх містифікації, він все одно був лише містифікацією. Джиммі Елліс повністю вигадав собі біографію, аж до назви маєтку, співзвучного з елвісівським Грейслендом, а ненависну маску не знімав навіть у ресторанах – контракт зобов’язував. Згодом, у 80-90-ті, він не раз міняв імідж і псевдонім, називаючись то Людиною-Кадиллаком, то Стівеном Сильвером і міксуючи рокабілі з кантрі і госпелом, але до самої смерті так і залишився заручником колишнього образу. В «Оріоні» Джині Фінлей досягає вершин документалістики, не тільки сумлінно викладаючи фабулу, але й викликаючи у глядача сильні емоційні переживання. Фільм за напруженістю не поступається романам Стіга Ларссона і Гілліан Флінн, розмірений біографічний наратив плавно перетікає у викривальний памфлет проти «хижаків шоу-бізнесу». І все це на тлі аналізу дивного феномена масової свідомості 70-80-х навколо культу Елвіса: коли після його смерті виник духовний вакуум, просто необхідно було його заповнити хоч кимось. І цей «хтось» трапився вельми до речі. Шкода, що Король може бути тільки один.

 

ФЕЛІНСЬКИЙ