Останнім часом життя в Україні не з медом: неоголошена війна зі щоденними жертвами, економічна криза з галопуючими цінами і застиглими зарплатами, політичний популізм замість реформ… А на додачу до цього букета – брак людяності у відносинах різноманітних структур (як державних, так і комерційних) зі звичайними людьми.

  

Моя історія – проста й невитіювата, вона не змусить холодніти кров у жилах. Але, з іншого боку, вона все-таки страшна. Бо показує, що в нашому суспільстві, навіть після двох Майданів, нічого особливо не змінилося і проста людина зі своїми дрібними інтересами – ніщо. Якщо ти не начальник, багатій чи бандит, то з тобою ніхто панькатися не буде… 

А тепер по суті. Мав я в одному невеликому банку картковий рахунок, який можна поповнювати і з якого можна знімати гроші, коли треба. За кілька років на ньому назбиралося майже 10  тисяч гривень (зарплата у місцевих журналістів невисока). Коли обвалилася гривня і підскочили ціни практично на все, зарплати почало бракувати. Тут якраз би й пригодилася та банківська заначка, але банк лопнув, до нього ввели тимчасову адміністрацію і заморозили рахунки. Причому це сталося за тиждень до мого 50-річчя – хороший подарунок кількарічному клієнту на ювілей! І жодних офіційних вибачень. Веліли тільки чекати, коли оголосять про повернення коштів – благо, банк був учасником фонду гарантування вкладів.

Чекати довелося майже три місяці. За цей час не раз зростали ціни, злетіли понад хмари комунальні тарифи. Аж ось – радісний момент! – оголосили про початок виплати вкладів. В іншому, звичайно, банку. Телефонуєш до київського офісу, записуєшся на відповідний день і зручну годину (як цивілізовано!) та тішиш себе думкою, що нарешті забереш свої гроші, розрахуєшся з боргами і навіть на життя залишиться. Але марно… Бо, попри культурне обслуговування (як у телефонному режимі, так і при безпосередньому контакті в місцевому відділенні банку), грошей ти не отримуєш. І ось чому!

Коли мені в міліції видавали паспорт, то умудрилися шльопнути печатку саме на даті видачі. Одна цифра тієї дати читається легко, а з іншою треба помучитися. Це зразу впало в око працівниці банку. Вона довго вертіла мій документ у руках, пильно вдивлялася у мою фізію, прощупувала пальцями перфорований номер, мало що на зуб не пробувала… Відтак повідомила, що, оскільки в моїх даних, поданих банком-банкрутом, неправильно вказана дата видачі паспорта (мовляв, там другу цифру не помітили), то гроші я зразу не отримаю – потрібний час на уточнення даних. Це займе зо два тижні. А зараз мені найкраще відкрити депозитний рахунок в їхньому банку, перекинути гроші туди і через два тижні їх зняти. На що я й  погодився, не бажаючи глибоко вникати в усі оці фінансово-бюрократичні процедури.

А тепер підсумуємо, що ж насправді сталося. Нібито нічого страшного. Гроші будуть через два тижні, якщо у банку не знайдуть чергову причину для відмови. Але насправді сталося! Бо, по-перше, через якусь нікчемну циферку мій особистий режим жорсткої економії продовжений ще, щонайменше, на два тижні. Зуби на полицю, може, ще не покладу, але вислуховувати від комунальників телефонні погрози про відключення доведеться.

По-друге, я засумнівався, що ми таки йдемо в Європу. Бо навряд чи в європейських країнах (навіть найвідсталіших) можливо таке, щоб серія і номер паспорта, дві фотографії й різні відмітки в ньому, оригінал ідентифікаційного коду та,  зрештою, жива людина (яка, до речі, може назвати секретний код – дівоче прізвище своєї матері) навпроти працівниці банку були закреслені однюсінькою незначною цифрою.

По-третє, я остаточно втратив і так мізерну віру в нашу банківську систему, тепер довго подумаю, чи довіряти свої кровні фінансовій установі, якщо вона може повестися як шулер. Поки що не хочу називати той банк – можливо, там просто дотрималися якоїсь дубової внутрішньої інструкції. Але мене не покидає думка, що таким чином вони заманюють собі нових клієнтів. Бодай на два тижні. А потім придумають нову зачіпку?.. Адже в нас циферка важніша за людину.