Днями
ВЕСНА
Йду по конторському коридору, бачу – дівчина, зігнувшись, треться задком об стіну біля дверей. “Весна щось зарано прийшла”, – подумав собі я…
Але все виявилось набагато прозаїчніше. Просто у неї в задній кишені джинсів картка доступу в приміщення.
Якось
РИБАЛКА
Командир нашого взводу був другим Мюнхгаузеном. Коли він починав щось розповідати, всі збирались послухати – знали, що потім буде над чим посміятися. Причому він вважав свої розповіді дуже правдивими історіями про себе. Одна з його “правдивих” історій.
“Ми з приятелями пішли на рибалку. Краса. Ні душі. До озера добиралися три кілометри пішки лісом. Сиджу, клює щось величезне. Підсікаю і підводжу до берега. Борюся години півтори. Рибина величезна. Підвів нарешті її до берега, зайшов у воду. За зябра викидаю рибу на берег (а вона майже як я величиною), і головою її об асфальт, об асфальт…»
Колись
АПТЕКА
Минулого літа. В аптеці. Біля віконця другі в черзі матуся в смугастій майці і чубатий син років дванадцяти з брудним футбольним м’ячем:
– Синочку, купити тобі щось смачненьке?
– Ну, купи.
Підходить їхня черга. Матуся з непередаваною ніжністю в голосі, погладжуючи сина по голові:
– Дві аскорбінки (ласкаво дивлячись на хлопчака) йому… І що-небудь зі спиртом. На що вистачить.
І взагалі…
Один чоловік прийшов до равина і запитував:
– Ребе, чи можу я поставити в своєму вікні ялинку на Різдво, це дуже гарно!
– Ні, сину мій, нам це заборонено – відповідав йому равин.
Через декілька днів, цей же чоловік йшов повз будинок равина і побачив у його вікні яскраву, сяйливу ялинку. Розсерджений, чоловік постукав у двері, і, коли равин відкрив, спитав:
– Як же так, ребе, мені ставити ялинку ти заборонив, а сам поставив?
– Між нами, сину, є різниця, – відповідав равин. – Я ні в кого не питав дозволу.