Франківську владу вразила абулія: влада не знає, чого хоче, а якщо й знає, то не може.
Медики абулією називають патологічну відсутність бажань, нездатність вчинити дію, навіть якщо її необхідність усвідомлюється. Один із найсвіжіших симптомів недуги – недавні суперечки у міськраді довкола стадіону «Рух» та й уся двадцятирічна історія його так званої реконструкції.

На засіданні 31-ї сесії міськради обранці вкотре не спромоглися визначитися, що ж робити з горезвісним довгобудом, який щороку витягує з міської скарбнички до 2 млн. грн. без скільки-небудь помітної віддачі. Дозволити футбольному клубу «Прикарпаття» самостійно залучати приватний капітал бояться, а завершити будівництво міськими коштами – це ще майже 25 млн. грн. – не реально.
Цю «НепРУХу» з міськими депутатми й лідерами фракцій «Галицький кореспондент» описав у позаминулому номері. Значно здоровіший підхід до проблеми стадіону демонструють бізнесові кола. Найрадикальніший рецепт пропонує аналітик фінансової компанії «Декра» Володимир Швадчак. На думку пана Володимира, недобудований стадіон, який лише виснажує бюджет і не приносить жодної користі місту, можна було б… подарувати. Рінату Ахметову, скажімо, чи тому ж Ігорю Коломойському. Кому саме – нехай вирішує міська громада хоч на референдумі. А щоб подарунок виглядав привабливішим – додати до нього 3,8 га прилеглої до чаші «Руху» земельної ділянки, на якій виростуть готель, спортивний та рекреаційний блоки тощо. За рахунок цієї інфраструктури власник окупить витрати на завершення будівництва стадіону, зароблятиме кошти, утримуватиме футбольну команду «Прикарпаття», а Франківськ нарешті отримає новітній спортивно-оздоровчий комплекс, готель, робочі місця, податки…
Володимир Швадчак провокує навмисно, проявляючи в такий спосіб безпорадність влади в усій її повноті. Тим часом в Івано-Франківську є підприємці, з якими вже пов’язують надії на завершення реконструкції стадіону, будівництво сучасного спорткомплексу і розвиток прикарпатського спорту загалом.
Один із них – директор девелоперської компанії «Маодот-І» Тарас Виноградник пропонує передовсім визначитися самій міській громаді. «Нам потрібен такий об’єкт у Франківську? Раціонально використані ті кошти, які вже вкладені в стадіон? А в нас у місті з іншими соціальними видатками все гаразд? У нас немає хворих, малозабезпечених, яким би згодилися мільйони, викинуті на нескінченну реконструкцію? Може, варто нарешті спинитися?» – засипав пан Тарас журналіста риторичними питаннями.
На переконання бізнесмена, питання стадіону – стратегічне для міста, яке бачить себе туристичним центром. Рано чи пізно владі до нього доведеться повернутися, саме вона «має бути модератором усіх процесів довкола об’єкта, сказати, яким вона бачить його майбутнє».
«Сьогодні є коло зацікавлених осіб з досвідом реалізації таких масштабних проектів, — розповідає директор «Маодоту-І». – Ми, зокрема, могли б долучитися до інженерно-комунікаційного й енергетичного забезпечення об’єкта в прив’язці до мікрорайону, який плануємо будувати в районі вулиць Сорохтея і Нацгвардії, і частково фінансами. Ще хтось має докластися з досвідом формування футбольної команди як продукту, ще одна сторона – допомогти управлінськими якостями. Ці три сторони, які мають єдине бачення, вже є. Ми прагнемо створити кінцевий продукт, механізм хай обирає той, у кого цей об’єкт зараз на руках. Нехай влада розробляє пакет інвестиційних зобов’язань, ми готові їх вивчати. На жаль, досі нічого не запропоновано».
Якщо громада і влада визнають, каже Тарас Виноградник, що місту потрібен гідний спортивно-оздоровчий центр,  сформулюють перелік зобов’язань і погодять його з інвесторами, то через чотири роки прикарпатський спорт – бокс, боротьба, футбол, плавання, легка атлетика, тобто види, які завжди були тут на високому рівні, – отримають чудову базу для розвитку. «На побудову концепції – до місяця, на березень вийдемо з готовим проектом, і можемо встигнути навіть до початку Євро-2012», – оптимістично прогнозує директор «Маодоту-І». З таким комплексом Франківськ міг би запросити до себе одну з команд, що гратимуть в мундіалі, піднявши репутацію регіону в цілому.
Та головне, міркує підприємець, – це довготерміновий розвиток спорту. Можна розписати стратегію діяльності комплексу на десятиліття вперед, вибудувати систему турнірів, розвивати професійний футбольний клуб, який в майбутньому стане прибутковим.
Сам колишній спортсмен, дзюдоїст і футболіст, Тарас Виноградник запевняє: «З часом і спорт приноситиме гроші. Є ж яскравий приклад пітерського «Зеніта», дніпропетровського «Дніпра»… Системний підхід, робота і професіоналізм менеджерів – і результати будуть!»

Андрій СОВА