Днями
ПОЗОЛОТА
Днями вертався мій приятель з роботи, ніс у сумці балончик із золотою фарбою – оформляв стенд на роботі. І ось підходить до нього циганка й нахабно вимагає: “А позолоти ручку!” Думаю, що було далі, і так зрозуміло…
Якось
МЕШТИ
Давним-давно (або, як в англомовних казках, “once upon а time”), тобто за радянських часів знайомі аспіранти оновлювали взуття оригінальним способом.
Не говоритиму, в якому НДІ працювали ці мої знайомі, – спосіб незаконний. Молодому хлопцеві хочеться виглядати модно, а грошей мало. Вибираєш: або їсти, або більш-менш добре одягатися. Так от, взуття протягом гарантійного терміну при виявленні дефекту можна повернути в магазин. Цей термін на різне взуття різний – 2 місяці, іноді 3. Але порядок дій такий. Взуття носиться половину (або трохи більше) гарантійного терміну, потім черевик занурюється в азот, заморожується і в замороженому вигляді об щось ударяється так, щоб з’явилася тріщина, а потім ці черевики можна обміняти там, де купували.
У результаті у вас постійно нове взуття без додаткових витрат. Правда, треба відзначити, що для дуже крутого взуття, яке повністю, разом з підошвами, зроблене зі шкіри, номер не проходить: добра шкіра не замерзає настільки, щоб зламатися. А ось якщо підошва з ґуми або поліуретану, то це те, що треба.
P.S. До речі, про харчування аспірантів. Один професор розповідав жарт про харчування науковців. Особливо вражає, якщо розповідає вельми немолодий і дуже худий вчений чоловік: “Коли я був студентом, мені було нічого їсти, потім я став професором і мені було ніколи їсти, а зараз я академік і мені вже нічим їсти”.
Колись
ГОНКА
Гонка лижників на 30 км у Саппоро-1972. Історія, яка там, у Японії, до цих пір живе в легендах. Адже тоді не було ніяких змішаних зон і прес-конференцій, і журналісти спокійно бродили серед спортсменів просто в стартовому містечку. І раптом, коли вже пішла на трасу добра частина гонщиків, повалив сніг. Густий, липкий. І В’ячеслав Веденін за хвилину до свого старту узявся перемащувати свої лижі. Місцевий журналіст, що володіє російською, звернувся до нього: мовляв, думаєте, допоможе – адже сніг валить?
Що йому відповів Веденін, розуміємо тільки ми. А в Японії наступного дня газети вийшли із заголовками: “Сказавши чарівне слово “дахуснім”, російський лижник виграв Олімпіаду”.
І взагалі…
Одного єпископа, який йшов по вулиці, зупинив негр:
– Раві, я теж вірю в єврейського Бога. Мені дуже хочеться випити. Дай мені, будь ласка, четвертак.
Відвертість прохання чорношкірого втішила єпископа, і він дав тому півдолара.
Негр глянув на монету і промовив:
– Раві, я просив у тебе двадцять п’ять центів – ти дав мені п’ятдесят. То, може… може, ти теж хочеш зі мною випити?