Днями

ШЛАНГ

Учора ввечері знайомий пішов виносити пакет зі сміттям. На вулиці тихо, народу майже немає, тільки посеред дороги стоїть машина підприємства “Водоканал” – цистерна помаранчевого кольору на колесах. До цистерни прироблений величезний товстий шланг, який йде в дірку міської каналізації. Біля дірки стоять двоє робочих в спецодязі такого ж кольору, як і цистерна, і мовчки дивляться в отвір. Потім один повертається до іншого і каже:

– Ти, Петровичу, ще раз пригадай точно: Дмитро збирався вниз спускатися, поки ми за пивом ходили, чи ні? І якщо ні, то що за фігню ми зараз з тобою засмоктали?!

Якось

МІКРОХІРУРГ

Пролог. Молода мати, за професією медсестра, досить часто бере свого синочка (років десь 4-5) з собою на роботу, а щоб дотримуватись внутрішнього розпорядку лікарні, пошила йому білий халат і шапочку.

Історія. Хлопчик, перейнятий правилами лікарняного порядку, надибав десь бахіли і рукавички, одягнув їх, пов’язав марлеву пов’язку і попрямував просто в операційну. На строге питання “А це ще що таке?” він відповів з почуттям великої гордості і нескороминучої гідності:

– Я – мікрохірург.

Епілог. Всі ридали…

Колись

Якось відомий фізик Ландау, сидячи на доповіді відомого академіка Лисенка і вислуховуючи ті всі маразми про спадкові ознаки, запитав:

– Ви, пане академіку, стверджуєте, що якщо корові відрізувати вухо, і її нащадкам відрізувати вухо, і так далі, і так далі, то відбудеться народження одновухої корови? Чи правильно я Вас зрозумів?

– Правильно, пане Ландау.

– Тоді як Ви пояснюєте народження незайманок?

І взагалі…

Клерк, вийшовши з канцелярії, поглянув на палац імператора з блискучими куполами і подумав: «Як шкода, що я не народився в королівській сім’ї, життя могло б бути таким простим…» І пішов у напрямку до центру міста, звідки чувся ритмічний стукіт молотка і гучні крики. Це робочі будували нову будівлю просто на площі.

Один із них побачив клерка з його папірцями і подумав: «Ах, чому я не пішов вчитися, як мені велів батько, я міг би зараз мати легку роботу, переписувати тексти цілий день, і життя було б таким простим…»

А імператор у цей час підійшов до величезного світлого вікна у своєму палаці і поглянув на площу. Він побачив робочих, клерків, продавців, покупців, дітей та дорослих і подумав про те, як, напевно, добре увесь день бути на свіжому повітрі, займатися фізичною працею, працювати на когось чи бути вуличним бродягою і зовсім не думати про політику і про інші складні питання.

– Яке, напевно, просте життя у цих простих людей, – промовив він ледве чутно.