Днями

РЕВІЗІЯ

Приятель працює продавцем у гірському селі. У селі, де всі один одного знають, чутки летять набагато швидше за розпорядження. Одного разу надвечір набігли покупці. Всі знали, що наступного дня магазин закриється на ревізію і невідомо, на який термін. Підтвердив чутки і мій завмаг Анатолій, звелівши назавтра не пускати зранку покупців, інакше їх не виженеш, коли прийдуть ревізори. На ранок, щоб уникнути питань покупців, чому закритий магазин, я написав на листку фломастером «РЕВІЗІЯ» і приклеїв цей папірець на хвіртку магазину.

– Ти що, з’їхав глузду? – заволав Анатолій, коли побачив моє оголошення. – Ревізія буде раптова! Коли в магазин прийшли дві тітки з бухгалтерії, на хвіртці красувалося оголошення: «РАПТОВА РЕВІЗІЯ».

Якось

ВІДРЯДЖЕННЯ

Знайомий вояка розповів. Були якось у відрядженні дружним колективом, над одним вирішили пожартувати і підкинули йому перед від’їздом у валізу пачку презервативів. Повернулися додому, дружина у нього розбирає валізу і виявляє … ЦЕ!!! Німе питання в очах дружини, на що наш кмітливий колега швидко зреагував:

– Та це всім видавали, просто я свої не використав.

Тісний військовий гарнізон трясло і ковбасило з тиждень: дружини допитували чоловіків, де презервативи.

Колись

А ТО

Один український колгосп виростив і продав багато зерна, й утворився надлишок грошей. Голова колгоспу вибрав двох більш-менш тямущих мужиків, дав їм грошей і відправив до Москви на ВДНГ з настановою привезти що-небудь таке екстравагантне. Мужики приїжджають в Москву. Походили по ВДНГ, подивилися і приглянули собі одну дивину. Називається “Верстат для України”. Виробник – Японія, з одного боку засовуєш тесані дошки, з іншого виходять акуратні лаковані табурети. Мужики подивилися на цю справу і сказали: “Ну ні фіга собі”, на що на верстаті спалахнув напис: “А то”. Мужики вирішили – треба брати. Привезли вони це диво в рідний колгосп і при загальному зборищі показали, як воно працює. Дошка – гудіння-дзижчання – лаковані табурети. Увесь колгосп хором: “Ну ні фіга собі”, верстат – напис: “А то”. Тут голова каже: тесані дошки – це розкіш, давай нетесані. Верстат погудів-попердів, але видав лаковані табурети. Увесь колгосп хором: “Ну ні фіга собі”, верстат – напис: “А то”. Голова каже: «Дошки – це занадто жирно, давай сунемо в нього колоду». Верстат погудів-попердів, попердів, попердів, але видав лаковані табурети. Увесь колгосп хором: “Ну ні фіга собі”, верстат – напис: “А то”. Всі в шоці, голова: «А давайте в нього засунемо рейку. Верстат погудів-попердів, попердів та й здох. Напис на верстаті: “Ну ні фіга собі”. Увесь колгосп хором: “А то”.

І взагалі…

– Ребе, я не розумію: приходиш до бідняка – він привітний і допомагає, як може. Приходиш до багача – він нікого не бачить. Невже це тільки через гроші?

– Виглянь у вікно. Що ти бачиш?

– Жінку з дитиною, віз, що їде на базар…

– Добре. А зараз подивися в дзеркало. Що ти там бачиш?

– Ну що я можу там бачити? Тільки себе самого.

– Так-от: вікно зі скла і дзеркало зі скла. Варто тільки додати трохи срібла, і вже бачиш тільки себе.