Роман Вірастюк – не тільки уславлений спортсмен, але й досвідчений водій. Об’їздив дороги всіх континентів, знає правила дорожнього руху кількох десятків країн, опанував знаки солідарності тамтешніх автомобілістів та особливості спілкування з поліцейськими. Проекція закордонного досвіду на франківську дійсність щоразу викликає у пана Романа вибух емоцій. Ними він ділиться з «Галицьким кореспондентом».

 

Там, де нас нема

– У Латинській Америці добрі дороги, – розповідає Роман Вірастюк. – Під час зйомок проекту «Битва українських міст» була можливість трохи поїздити Аргентиною. Ми брали авто на прокат і подорожували. Як і під час серії турнірів «Гран-Прі IAAF» (комерційні змагання з легкої атлетики найвищого рівня – кор.). Тоді я проїхав всю Європу. Організатори забезпечували «проїзні», а вибір транспорту залишали за нами. В межах цієї суми ми орендували авто і діставалися з країни в країну, з одного місця змагань до іншого. Зазвичай спортсмени кооперувалися. Вибирали автомобіль економ-класу, щоби «з’їдав» небагато пального. Бо, за правилами оренди, віддавати треба машину з повним баком. А бензин в країнах Євросоюзу значно дорожчий, аніж в Україні.

То були повчальні мандрівки. У Великобританії ми випробовували себе, бо треба було блискавично перелаштуватися на правобічне кермування. У Франції випробовували дороги. Більшість тамтешніх автошляхів – платні. Як не дивно, на них часто бувають затори. Особливо щоп’ятниці, коли в кінці дня городяни їдуть відпочивати за місто. А також надвечір у неділю, коли вони повертаються. Щоби не застрягнути, треба перебиратися на «дорогу бізона». На платних магістралях це маршрути, що позначаються зеленими вказівниками – частина національної мережі «Хитрий бізон». Вона збудована саме для того, щоби водії могли обминути «пробки». Але на цих дорогах треба їхати по-черепашому: 80 км/год замість 130-ти.

На дорогах усіх європейських країн за швидкістю руху і дотриманням правил наглядають відеокамери. І дисципліна – сувора. Всі – водії і перехожі – безумовно дотримуються правил дорожнього руху. Пасажири в авто пристібаються, навіть ті, хто їде на задньому сидінні. Інакше – штраф. Штрафи виписуються автоматично. Тож ти можеш роками не зустрічатися з поліцейськими.

Якось ми їхали з Іспанії до Швеції, захопили Францію, Швейцарію, Німеччину, Австрію. Жодного разу під час кількаденної мандрівки нас не зупинив дорожній патруль. Пізніше ми дізналися: поліцейські мають право зупиняти авто тільки в тому разі, коли підозрюють, що кермує п’яний. От у Німеччині, наприклад, поліцейські проходять спеціальні курси, їх вчать визначати стан водія за траєкторією авто. І вони можуть «на око» розпізнати гальбу пива. Таке задоволення коштує водію 250 євро. Якщо випито більше, штраф на розсуд поліцейського – подвоюється чи потроюється. Нас попередили, що зі стражами порядку сперечатися не заведено. Але щоби вони зупиняли тебе задля перевірки документів – немислимо.

Загалом європейський поліцейський водієві – товариш. Показовий приклад. Виступаючи у Ніцці на етапі чемпіонату Європи з метання, ми мали трохи вільного часу і вирішили подивитися Монте-Карло. Всі вулиці і стоянки довкола головної площі цього міста Place du Casino були запруджені машинами. Що робити? «Треба під’їхати до поліцейського, «моргнути» стопами і показати поворот», – підказав колега. У Монако це означає: «прошу парковку». Яке ж було моє здивування, коли поліцейський півгодини під дощем шукав місце, де ми могли би поставити свою машину. І знайшов.

Проекція на місцевості

Незважаючи на різні мови, водійський етикет у європейських країнах – єдиний. Як і в Україні, блимають фарами, щоби попередити про наближення до патруля. Дякують увімкненою аварійною сигналізацією за те, що пропустив, поступився місцем, дав змогу виїхати. Є специфічний сигнал, на який усі реагують допомогою – коли виїздиш задом з двору чи стоянки і маєш увімкнуту аварійку. На мові авто це означає: «прошу термінового маневру». По-людськи – є нагальна потреба. Це розуміють і пропускають завжди.

Тамтешні водії не дозволяють собі «підрізань», не влаштовують перегонів на світлофорах, не заступають дорогу на лівій смузі, не обганяють на пішохідних переходах. Там діє правило: зараз поступлюся я, а через кілька футів поступляться мені. А от у нас в Україні, зокрема у Франківську, правил дорожнього етикету дотримуються одиниці.

Щодня стикаюся з тим, що загороджують проїзд, затискають, не реагують на присутність на дорозі. Хамство – поширений діагноз серед франківців. Особливо серед водіїв автобусів і маршруток. Дається взнаки брак загальної культури. Ці не вмикають світлову сигналізацію перед маневрами, зупиняються посеред дороги, висаджують пасажирів на перехрестях, створюючи аварійні ситуації. Kaip laimėti momentinėse loterijose, Keno loto, Įspūdingi pinigai, Aukso grynuolis, Deimantų spindesys, Vikingu loto laimingiausi skaičiai, statistika ir t.t. https://kaiplaimeti.lt/

Сумно також, що немає порозуміння між водіями і пішоходами. Про те, як треба дороги переходити, і говорити не варто. За кордоном блукання по проїжджій частині – моветон. Плюс великий штраф. Нечемних пішоходів поліцейські зупиняють одразу. А у нас одні бігають, де хочуть, а інші бояться на «зебру» стати – бо якийсь дядько з діагнозом може на машині з-за тієї, що зупинилася, вискочити…

Після закордонних відряджень я продовжую їздити за водійським етикетом. Хоча не раз переконався: наші водії сприймають це як нижній брейк. Мовляв, оце ти, слабак, прогинаєшся. Дуже рідко відповідають увічливістю на ввічливість. З цим усім треба щось робити. Можливо, посилити відповідальність? Переконаний: дисципліна на дорогах має підтримуватися покараннями. Нехай кажуть, що Вірастюк – поганий, але я наполягаю: свідомість виховується через вплив на кишеню.

Якщо би наш муніципалітет узявся навести лад на вулицях – на перехрестях і парковках бодай у центрі міста, бюджет Франківська вже тріщав би від грошей. І на ремонт вулиць назбиралося би! Наразі складається враження, що до безладу на дорогах і мерії, і ДАІ байдуже. Не чіпають же багатолінійну стоянку бусів і таксі біля готелю «Дністер». Не помічають паркування в кілька рядів довкола площі Ринок. Не зауважують заторів. Але ж змінити ситуацію просто.

Треба поставити на перехресті Чорновола – Січових Стрільців пост ДАІ, як зробили на Пилипа Орлика. Це розвантажить зупинку. На переході від медакадемії до торгового центру «Мальва», де є постійний потік пішоходів, варто встановити спеціальний «пішохідний» світлофор. Це дозволить уникнути хаотичного руху пішоходів і постійних заторів на початку Бельведерської. Слід влаштувати пости автоінспекторів на найжвавіших перехрестях в центрі та мікрорайонах міста. Встановити обіцяні камери спостереження і зробити так, щоби працювали наявні. Жити за правилами – не складно. Жити без правил – страшно.

Розмовляла Наталія КУШНІРЕНКО