Днями

МЕД

Черга за медом. У ній серед інших стоять один за одним літній чоловік, мати з хлопчиною років семи, абсолютно непоказний тихий юнак і мужик з сигарою в роті і квадратним підборіддям. Певно, з нудьги пацан починає наступати на ногу літньому чоловікові, щораз частіше і сильніше. Це помалу стало дуже дратувати практично всю чергу. Літній чоловік повертається до матері цього пацана:

– Скажіть, щоб ваш син припинив наступати мені на ногу.

Мати, навіть не повертаючи голову на голос, відповідає безапеляційно:

– Я свого сина виховую без авторитарного тиску!

І ноги старого знову нещадно топчуться, як і раніше. Раптом непоказний молодий чоловік бере з полиці банку з медом і виливає його на голову матусі телепня. Перш ніж вона прийшла до тями і спробувала щось сказати, юнак заявляє:

– Я вихований без авторитарного тиску!

Тиша в черзі. Напруга зростає. Мужик з сигарою розряджає атмосферу словами:

– Я плачу за мед!

Якось

САЧОК

Підходить до старшини солдат з бажанням відкосити від служби на пару днів і скаржиться, мовляв, спина болить. Старшина бере журнал запису хворих, гортає і заявляє:

– Тебе нема в списку хворих. Бери журнал і йди до фельдшера. Він огляне, зробить запис у журналі – отримаєш звільнення.

Ну, приходить солдат до фельдшера зі своєю спиною, той оглядає і каже:

– Нічого страшного, зараз зроблю сітку зеленкою на спині і все пройде, – мастить солдатові спину і каже: – Вільний.

Солдат простягає журнал для запису, а фельдшер:

– Не треба нічого писати, покажеш старшині спину, він зрозуміє.

Солдат повертається в частину. Старшина дивиться в журнал і запитує:

– А де запис?

– Фельдшер сказав показати спину, ви зрозумієте.

– Ну, показуй.

Солдат задирає гімнастерку, повертається спиною до старшини і… отримує під зад потужного копанця. Потім ще довго ходив до солдатської лазні з зеленим написом на спині “сачок”.

Колись

ДРЕС-КОД

Розповідь власника ресторану:

– Сидимо з приятелями на літній веранді, обідаємо, розмовляємо. Ресторан порожній. Щойно закінчився дощ – справжня літня злива. Повітря свіже, хмари вже забрались, сонечко світить. Загалом, кайф і розслабуха. Дах веранди з м’якого прозорого пластику прогнувся місцями від дощової води. Охоронець намагається зігнати воду з даху. Бере швабру і верхнім її кінцем піднімає секції пластику й переганяє воду з однієї секції в іншу. Не поспішає – все одно нікого, крім нас, нема. І тут до ресторану під’їжджає розкішний мерс, з нього вискакує водій, відкриває задні дверцята. З машини виходить бездоганний джентльмен у лляному світлому костюмі. Він робить кілька кроків до входу повз туї в горщиках, розставлених по периметру веранди, і тут… В охоронця, який задивився на мерс, сіпається рука, він різко смикає ручку швабри, вельми невдало піднімає пластик вгору – і вся дощова вода (літрів двісті) виливається на джентльмена. Через секунду джентльмен із придушеним риком зривається з місця і мчить до входу. Паралельним курсом по веранді туди ж мчить охоронець, відкинувши швабру. На сходинках вони зустрічаються… і охоронець, витягаючи руку вперед, сповіщає: «Сюди в такому вигляді не можна! У нас дрес-код!

І взагалі…

– Знаєш, мені здається, що вони нас годують тільки для того, щоб викачувати з нас наше молоко, а потім вбити і з’їсти.

– Та кинь ти свою безглузду теорію змови! А то з тебе все стадо сміятися буде.