Днями

БАБИ

Знайома розповіла:

– Так вже склалось, що ми з дочкою лишилися самі, коли вона була ще зовсім маленькою. Я тоді ще вчилася на заочному. Часто поставала проблема, з ким залишити дитину. Добре, що в нашому під’їзді було повно самотніх бабусь, які завжди були раді тягатися з дитиною. Але дитині не поясниш, що мама і вчиться, і працює, тож ніде не дінешся. Втім, особливо вона не заперечувала. Але одного разу, коли я забрала її від чергової сусідки, видала: “Мамо, коли ж ми перестанемо по бабах ходити?!”

Якось

НАРКОЛОГ

Знайома каже:

– У нашій школі на батьківських зборах повинен був виступати професор, доктор з наркологічного диспансеру. Ну, з лекцією про підлітковий алкоголізм та наркоманію. Прийшов дядько такий непоказний, миршавий, з вигляду й не скажеш, що професор. Але як почав говорити – заслухаєшся! Я стільки нового для себе дізналася! І про симптоми, і про стадії. Ще він дуже цікаво говорив про різні види алкоголю, про самогоноваріння, я собі навіть кілька рецептів записала… Потім, правда, виявилось, що це ніякий не професор, а пацієнт цього самого диспансеру. Його просто прислали попередити, що доктор захворів і лекція скасовується…

Колись

ДІТИ

Сидимо в дружній компанії з двома свіжоспеченими татусями (в одного хлопчик, у другого дівчинка) і поглинаємо у неймовірних кількостях пиво. П’яна розмова заходить про те, хто все ж таки краще. Після того, як поговорили про різницю у догляді та вихованні, про одяг та інше, у хід пішли останні аргументи. Тато хлопчика: «І все ж таки хлопчик краще! Прикинь, через 16 років приходить до тебе дочка і каже: «Тату, в сусідньому під’їзді живе хлопчик Вася, він мене тра…ає і я його дуже люблю». Думаю, ти засмутишся». Батько дівчинки: «А ось тепер ти прикинь, через 16 років приходить до тебе син і каже: «Тату, в сусідньому під’їзді живе хлопчик Вася, він мене тра…ає і я його дуже люблю». Думаю, що ти засмутишся ще більше».

І взагалі…

Вчитель постарів і не зміг ходити в гори один. Учень приходив до нього, і вони йшли разом, вузькими стежками піднімаючись все вище і вище. Вчитель збирав рідкісні трави і показував їх Учневі, він розповідав про сни птахів, про нічні страхи квітів, про що мовчать камені і якою мовою говорить у гірській річці форель. Учень повертався додому і записував, що сказав Вчитель. Записи збирались, збирались і вже перестали поміщатися у великий торбі. Тоді він вирішив показати їх Вчителю. І ось прийшов Учень до Вчителя і гордо сказав: “Вчителю! Ніщо з твоїх знань тепер не пропаде. Багато років я записував за тобою, і тепер вийшла велика книга!” Вчитель почав читати одну сторінку, другу. Брови його насупились, і чим далі він читав, тим похмурішим ставав. “Викинь це”, – сказав Вчитель. “Але чому?” – здивовано вигукнув Учень. “Ти написав не те, що я сказав, а те, що ти зрозумів”.