15.12. 08. Сьогодні ввечері, десь перед п’ятою, привезли на великому причепі міську ялинку. Коли я підійшла, вона ще збентежено лежала на причепі і легко можна було доторкнутись до найвищих – завжди недоступних – гілок з чудовими шишками. З одного боку, де ялинку обвіяв крижаний вітер, гілки були ніби зацукровані разом із шишками. Подекуди паморозь була така густа, що не видно було самої хвої. Ще цілком недавно ялинка жила собі десь на горі – і ще не встигла опам’ятатися, як її спиляли і привезли до міста. Я притулилася до вкритої памороззю гілки. Вона набагато краща, ніж малюють на солоденьких листівках! Всі люди підходили, щоб доторкнутись до ялинки. Один чоловік із знанням справи заявив, що ялинка коштує п’ять тисяч: прочитав на якомусь сайті. «Минулого року, – сказав він, – обійшлася у дві тисячі, а тепер мер купив більшу, кращу ялинку. Зато цього року зекономлять на прикрасах: повісять минулорічні.»

За яку годину, коли я знову проходила через площу, ялинка вже була встановлена. Знизу довелося добряче стесати грубий стовбур, щоб він вліз у циліндр опори. Баби, мов ті жниці, ходили навколо, підбирали і в’язали в оберемки зрубані нижні гілки.

Хай хто як хоче, так думає, а для мене ялинка – то свято. То незбагненне відчуття – запах хвої у кімнаті, таємничі кольорові тіні на стінах від гілок. Що є краще від ялинки?

Сьогодні я розказувала одній маленькій дівчинці, що у моєму дитинстві (це було у Львові) ми добряче економили на ялинках. Ніколи не купували їх, бо ялинку завжди приносив ангел. Як звичайно, за день до Різдва ангел приносив розкішну ялинку і дзвонив у двері. (Зрозуміло, ангели ніколи не носять різдвяні ялинки до Нового року, різдвяна ялинка доставляється напередодні Різдва.) Я бігла відчиняти – і не знаходила за дверима нікого, натомість стояла, прихилена до стіни, зв’язана туго ялинка. Ясно, радощам не було меж. Природно, угорі на ялинці поміщалось зображення ангела, а донизу стікав особливий дуже тонкий мідний дощик – «ангельське волосся».

До нас часто приходила у гості Олена Антонів (друга жінка В’ячеслава Чорновола), яка мала зовсім інші погляди на святкування з ялинкою. Вона була не лише великою патріоткою, але й вирізнялася глибокою, як би тепер сказали, екологічною свідомістю. Ніколи не ставила вдома ялинки. Казала, що обов’язково йде із сином Тарасиком до лісу, щоб помилуватись зимовими ялинками. Я ж не могла собі уявити Різдво без ялинки і в душі жаліла Тарасика.

Зараз, коли я доросла, а Карпати маже лисі, все мені виглядає інакше. Інакше відчуваю світ. Можу вже святкувати і без ялинки. Маю десь у сховку гарний декоративний дідух, можу, зрештою, купити малесеньку ялинову гілочку. А ще маю штучну помаранчеву ялиночку, яку придбала після помаранчевої революції і щороку прикрашаю незалежно від «успіхів» помаранчевих. Але думаю, що доросла людина може боротись за екологію тощо, а от дитина потребує ялинки. Чудо вдома! Неймовірна хатка! (Це ж під ялинкою можна «жити» цілих два тижні!) Пахощі і кольорове світло! Відблиски, відбитки, бліки… Чудові прикраси! І цукерки, цукерки, цукерки… Сумніваюсь, що щось може замінити живу різдвяну ялинку… Тільки ялинок має рости багато. Щоб взимку було багато радості дітям.