Історія

Фокстер’єр, як і більшість тер’єрів, походить з Англії. Розвиток породи починається в середині XIX ст. у Великобританії. Тут спершу на одній з виставок було представлено гладкошерстого фокстер’єра, і тільки в 70-х роках за ним слідом пішли жорсткошерсті.

Перші фокстер’єри були майже повністю білими собаками, які найкраще виявили себе в полюванні на лисиць. Успішність – визначальний фактор при виборі селекційного партнера, форма і розмір зумовлені вузькістю лисячих ходів. З цього дивовижного будівельного матеріалу чемпіони світу з селекції, англійці, створили нинішнього фокстер’єра. Його первинне і на той час виключно селекційне призначення закладено в назві породи: fox – лисиця, terra – земля.

Разом із заснуванням «Фокстер’єр-клубу» у 1876 році в Англії були встановлені стандарти породи для гладкошерстих і жорсткошерстих фокстер’єрів, і ці стандарти були визнані «Клубом Собаківників». Того ж року перші фокстер’єри були експортовані до Німеччини. У 1889 було засновано «Німецький фокстер’єр-клуб» і виписано перший родовід. Створювались інші регіональні клуби, які в 1909 році об’єднались у Німецьку Федерацію фокстер’єра, що надалі веде генеалогічну (селекційну) книгу фокстер’єрів і видає журнал «Фокстер’єр».

Спочатку гладкошерстий фокстер’єр мав більшу популярність, але вже в 20-х роках жорсткошерстий його випередив і почалась справжня мода на цю собаку. Це особлива англійська собака – «традиційний тер’єр».

Утримання

За походженням фокстер’єр є «норним лисячим собакою», який «підриває» лисицю з її домівки.

Сьогодні фокстер’єр вважається різностороннім маленьким робочим мисливським псом, який передусім за свою безвідмовну працездатність і піддатливість до дресирування високо цінується мисливцями. Поряд з підземним полюванням його використовують для апортування і пошуку підстріленої дичини, її підйому, загону і в роботі на воді.

Відповідно до суспільного розвитку змінюється і значення цього собаки в житті людини. Приваблива зовнішність і приємний характер стали запорукою його широкого розповсюдження як хатнього собаки і компаньйона. Улюбленець усієї родини, він стає найкращим товаришем в іграх для дітей, приємною компанією для сім’ї і часто єдиним вірним другом для літніх людей. Він чудово підходить для занять спортом і може бути навчений для рятувальної і терапевтичної роботи.

З початком 80-х років ХХ ст. в Англії розвинулась цікава форма проведення вільного часу з партнером-собакою: аджиліті (від англ. – спритність).

У цьому командному спорті людини і собаки постійно повинна долатись якась нова перешкода, якомога швидше і при можливості – без помилок. Перешкоди можуть бути різноманітними: гойдалка, слалом, автомобільні шини, мостики, тунелі і бар’єри і т.д. Тут працюють без повідка, і від партнерів вимагається найтісніша співпраця, сліпа довіра і готовність до повної віддачі. На базі доброго виконання основних команд («сидіти», «місце», «стояти», «до мене») собака відносно швидко вчиться долати різноманітні перешкоди. Кожен щонайменший успіх винагороджується грою з м’ячиком і т.п. Таким чином, робота поєднується з грою, і так у грі вдосконалюється слухняність собаки, а також добрі стосунки і довіра між партнерами. Тоді залишається тільки виховати піддатливість до дресури і командний дух, і цього досягають з часом і багатьма тренуваннями.

Здоров’я і спортивна форма приходять паралельно і практично неминуче, якщо постійно і за будь-якої погоди тренуватися зі своїм собакою на спортивному майданчику.

«Сила і здоров’я – завдяки спорту і собаці», – так звучить девіз спортивного собаківництва. Фокстер’єр завдяки своїй пристрасності, працелюбності і здібностям до навчання особливо добре підходить для аджиліті, що поєднує гру, спорт і задоволення. Головна рушійна сила – це його внутрішній моторчик, який робить фокстер’єра з одного боку – видатним мисливцем, а з іншого – чемпіоном з аджиліті. Фокстер’єр плюс аджиліті – це оптимальна комбінація для любителів собак, які хочуть активно і змістовно проводити свій вільний час.

Інформацію надано Івано-Франківським
кінологічним осередком «Станіславів»
www.dog-if.at.ua