Просувається повільно, хоча ні – органічно розкладається задум “МВЛ”(мізки видатних людей). Цікаво, констатуєш поєтапність – відчуваєш себе Моцартом. Вчора бігав навколо заводу- відчував себе Тімірязєвим, хоча яка там різниця взагалі. Людей так званих “видатних” вималював, та підсвідомо розумію, що успіх зудуму пропорційно залежить від делікатесу – від шоколадно-желейного десерту ( схоже на тімірязівськє рівняння). “Паллада” охоче та з розумінням сприйняла можливість поїдання мізків в своєму класичному інтер єрі, знайшлись навіть варіанти їхнього виготовлення, наприклад “суперторт”, залишається грамотно продумати кому поряд із ким стояти під час поїдання – та, що дуже важливо, під яку музику та з якою швидкистю, хоча яка там різниця взагалі…

    Ось тут важливо усвідомити, що чогось-таки не вистачає.

Напевно певного скульптурного чи візуального доповнення – Вам не здається. Варто зазначити певну психоаналітичну практику на кшталт визначення відповідності візуального співвідношення певних ознак ( форма черепа та скронево лобової кісток) за певні психічно-розумові характеристики …. Так, щоби кожний з присутніх, поїдаючи, розпізнавав “справжню сутність” того, хто поїдає напроти.

  Надрукувати невеличкі брошурки-показники із схемами та мапами розкроєк мозку та наповнити цитатами  київського конгломерату : Ройтбурда, Чічкана, ще якогось там Я-Гудімова, хоча ні – це однозначно зайве, розпотрошимо локальний колорит – Пушика, пана Грабовецького ( про мозок Довбуша ) чи “провінційних массонів” _ чи був у вітрувіанського гарікрішни мозок – чи знову ж таки “кулачок”?.  Всі однозначно розкажуть про “блаженный сифилис”, згадають про фото з останніх номерів “Огонька”, а сутність де? Представники інформ. течій згадають про “утечку мозгов”. Отже повернімось до Тімірязєва….

 З повагою Р. Бончук