Продовжуючи тему маловідомих та незвичних для нас порід собак, сьогодні розповімо Вам про незворушного самурая – тоса-іну (інші назви – тоса, тоза-іну, японський бійцівський собака, собака сумо). Тоса-іну виведена в Японії, в префектурі Коті. Любителі собачих боїв хотіли вивести японську породу бійцівських собак, здатну битися на смерть, стійко і беззвучно, як самураї. За основу були взяті місцеві догоподібні собаки, нащадки древніх молоських собак. Шляхом схрещування їх з породами бультер’єр, мастіф і бульдог був отриманий собака (висота у холці близько 60 см, окрас палевий, рудий, тигровий або чорний), який здатний на безжалісну атаку і тривалий бій.

Ця порода спочатку призначалася лише для самураїв і повинна була піднімати їх бойовий дух перед сутичкою з ворогом (нагадаємо, що з ХI століття самураї були імператорською палацовою вартою). Вони володіли знаменитим кодексом честі, що містить такі головні вимоги: милосердя до слабких, зневага небезпеки, беззастережна вірність імператорові і висока фізична витривалість. Такими ж мали бути і їхні собаки – сильними та безмежно відданими господарю.

Відповідно до правил сумо, в собачій сутичці необхідно було притиснути супротивника до землі і міцно утримувати його в цьому положенні, у жодному разі не дозволяючи встати на ноги. Бої відбувалися на спеціальному восьмикутному рингу, що мав 36 метрів у поперечнику і був обнесений бамбуковою стіною. Собаки билися сам на сам. Глядачі розрізняли їх за ошийниками різних кольорів. Час змагання заздалегідь визначався і складав від 5 до 20 хвилин, але міг бути продовжений до півгодини. Якщо один із псів був поранений, бій тут же припинявся; собака, що навмисно вкусив супротивника, обов’язково дискваліфікувався. Не допускалося під час змагання гавкати, вищати від страху і віддалятися від суперника більше, ніж на три кроки. Переможцеві надавали титул “йокосума”, що означає “чемпіон рингу”. Потім він увінчувався своєрідним вінком, повитим стрічками з релігійними символами і емблемами.

Хочемо наголосити, що японські сутички собак не йдуть у жодне порівняння з американськими змаганнями, де пси б’ються не на життя, а на смерть. У Японії заборонені не лише укуси чи навмисне нанесення шкоди здоров’ю супротивника, але навіть звукова дія на суперника. Переможцем вважається той, хто зміг за визначений час хоч раз повалити супротивника додолу і утримати його в цьому положенні. Якщо ж цього не вдалося жодному з собак, перемога присуджується тому, хто після закінчення сутички зберігав більший бойовий запал.

Як відзначають фахівці, тоса-іну незворушний, як самурай, готовий до сутички, в яку вступає без вагань. Поразка, на думку тоса, – це або каліцтво, або загибель, тому в рядових поєдинках їх розбороняють, як тільки виявляється перевага одного з собак. Національні чемпіони продажу за кордон не підлягають, а якщо їхні власники і ведуть переговори, то правлять просто астрономічні ціни.

Інформацію надано Івано-Франківським
осередком Кінологічної спілки України «Станіславів»
www.dog-if.at.ua