Історія ФІФА (в контексті окремої сюжетної лінії панорамного полотна «Історія Динамо».

Якщо розглядати історію світового футболу від певного часу еволюційного зростання дот чарівного майбутнього, в мозок породжує дивовижні кадри «тотальної глобалізації» з величезними стадіонами на 300- 350 тис. місць, із величним «тоталізатором»(якщо цей бізнес окупують китайці) та грою роботів, зокрема жовтих, білих, синіх тощо. Хоча, якщо розібратись цивілізація згортається і культура спорту доходить так би мовити до своїх першоджерел  (адже перше поле було довжиною 4 км., і грали в футбол індійці).

 За певний період ФІФА приймала в свої обійми всіх охочих (тому вступити в ФІФА було набагато легше ніж в ООН – і коли кількість учасників перевалила цифру 204 – їй(організації) стало важко дихати – такий  прообраз величезного мутанта, на тілі котрого насідає незліченна кількість євро бактерій).

Зокрема ФІФА – це тактика і стратегія, вогонь і меч, «тінь та попіл» – як зазначив би римський легіонер, це врешті-решт : фронт (невпинна машина) і товаришує вона (орг.-ція)  із ЮНЕСКО, із ООН, із НОКом. І важливі не тільки гроші, людські ресурси, величезні програми, політичні реалії, але й космічно-всесвітні цілі (про них згодом).

 Небагато є прикладів того, що ФІФА любить Мистецтво. Це абсолютна категорія, тому немає межі тій філософії, котра намагатиметься її систематизувати, чи бодай кваліфікувати. Футбол (продукт ФІФА – людина і футбол) це рух, це краса тіла, динаміка м’язів, жертви (як на війні), травми, лідери, засновники цілих імперій ( голандська, німецька, аргентинська імперії), приклад «колективної свідомості» та «групового мислення» Ж. П. Сартр, важливість психологічного аспекту, жорстокості та ненависті, свавілля та насилля («Є невдачі, які викликають заздрощі у переможців» -Мнтень. Скільки існує невпинна культура, стільки і думок – зараз створюється «нове бачення», до того ж у автора проекту є шалений потяг до асоціативно-аналітичного мислення – то ж бо готуйтесь).

Добре було б зазняти цікавий фільм про певні  етапи футболу, зокрема фільм (справжній фільм про «Динамо»). Створити гарні скульптурні ансамблі присвячені «динамівцям». Кожна область вирікає, що в неї є свої клуби. У нас є також свої клуби, і затрухлявілий стадіон, і 70 сторінок «копаного м’яча».

На данному етапі ФіФА фіксує та окреслює сучасний футбол, як футбол атлетичний, де лідером стає суто лідерська міць та геніальність. Футболісти – люди від Бога. Скоріше – спартанський вишкіл: 11 гравців захищають честь та своєї країни – одинадцять відчайдушних спартанців. Ви думаєте все так просто… Важливим є тренерський куток, і гравці на заміну, і медики – лікарі – промойтери, і благополуччя в родині, і добрі друзі, і хороша вдача, і чарівний день календарний – і навіть кількість цукру в крові …. І фанати та шанувальники та члени різних фанклубів – тут прогнози не спрацьовують, тут математика безсила.

Повернімось до ФІФА. Важко уявити, однак в футболі як в мистецтві не треба будувати грандіозних планів – все буде так, як має бути – непередбачуваність футболи в певних випадках буває парадоксальною та спонтанною. Так десь в Женеві в зошиті записали про проект «Кубок світу» троє – Делоне, Бонне та Майзль у 1929 році.   Вони вирішили, стоячи на вулиці, що  один раз в 4 роки потрібно проводити Кубок світу. Залишалось визначити, яка країна буде приймати Кубок першою ( адже таж сама країна повинна буде самотужки покрити всі розходи). Італія виявила бажання бути першою і провести Кубок перший в себе – при умові, що забере в результаті собі 30 відсотків прибутку. Гроші були на першому місці – гроші потрібно рахувати, гроші треба освоїти…..

Першою країною став Уругвай – це логічно, тому що вони «закономірні переможці» Олімпіад 1924-1928 років.. перший Кубок 1930 року в Уругваї  на стадіоні Монтевідео. В фінальному матчі команда Уругваю виграє знову  в Аргентини з рахунком 4 : 2. Шалені надприбутки – тільки 20000 шанувальників Аргентини приїхали кораблями. Наступний Кубок 1934 року в фашистській Італії – під патронатом самого Муссоліні. Потім Франція (1938р.). Потім Бразилія з будівництвом величезного стадіону «Маракана» (150 тис . місць) і тепер така подія в Києві . Зокрема «Маракану» доробляли робочі навіть, коли розпочався Кубок. Хотілось, щоб так було з Олімпійським в Києві – це так романтично: ти сидиш гризеш чіпси, а поряд біля твоєї дівчини  якісь турок чи китаєць докручує дерево на сидіннях чи бодай щось там шпаклює – буде, що згадати.      

З повагою Р. Бончук