Життя іс б’ ютіфул

      Мистецтво як форма сьогодні це перш  за все інвестиції, перш за все піар, піар-обман  чи обманка (сам себе обводиш), це вихід в народ, в місця масового скупчення та нагромадження людей, до того ж світовий показник суттєвий – кількісний (зокрема кількість присутніх та тих, хто бажає або має намір ознайомлення із витворами мистецтва). Стосовно останнього факту, то саме важливість кількісної маси, котра прийде саме на день відкриття арт-події чи ще чогось там.  Кількість «артів» зростає щодня, важливість та катастрофічна необхідність утворення чогось нового та несподіваного чи бодай мішаного чи помішаного стає сенсом буття кожного творчого індивідуума. Міксування стилів та напрямів, революційне поєднання не поєднаного,  абсолютна та напрочуд дивовижна увага до дослідження самого творця-митця або ж тотальна анонімність (подеколи перформанси досить близько наближаються до букви закону), відсутність будь-яких канонів та сакральних втаємничених норм-догм, аморальність жанрово-сюжетної бази, нехтування будь-ким та будь-чим – ось вам актуальне мистецтво. Генерація «ПІ» або генерація  ПЕПСІ, чи взагалі там «нова дегенерація», «дегенеративний дегенеративізм», або ж дедегенеНАРАТИВ дегенерахіт» – дуже, дуже цікавенький Кінець. Кінець, що все ж таки буде передмовою початку чогось нового або ж кардинально Нового.

     Життя прекрасне та невпинне, невгамовно-невпинно ЧУДОво-прекрасне. Я був щасливим абсолютно, тому знаю з чого починаються оті формули-ремікси із шаленим бажання поєднати( просто поєднати, а не використати) ідею – життя – чудо або ж просто інерційно випрацьовувати закладений в тобі творчий Код. Декотрі успішні назвуть це згодом – роком. До того ж я вже створюю не тільки своє мистецтво, територію для пересування, а утворюю навіть той кисень, котрим і дихаю.

    …успішність зокрема певних плодовитих-талановитих-грошовитих художників дійсно викликає подив та культурну повагу; до того ж щастям є саме час: в житті-мистецтві попадаються мета-ідеї та мета-плани. Є митці, котрі все роблять самі і ніхто не бачить сокровенного одкровення, є ті, що роблять з мистецтва базар або просту сублімацію своїх латентних уподобань та задушевних хвороб. А є такі, як я, які у щасті свого творення утворюють певний новий вид субстанції і назва йому – віковий запрограмований досвід   … так прекрасно творити, коли в тебе такі чудові батьки, коли ти любиш страшенно свою бабцю, навіть, коли її немає поряд.

   Здається так треба багато ще зробити прекрасного…

                                                                                                                                                     З повагою Р. Бончук