Днями

ВІДНОСНІСТЬ

Вчора в курилці ненароком підслухав одну розмову. Передаю дослівно:

– Ну ось, завтра вже вихідні. Погано тільки, що два. Ну, що за два дні встигнеш…

– Ну, Петровичу, не кажи. От у мене племінник за один вихідний стільки встиг, що дев’ять років «строгача» дістав.

Якось

АС

80-ті роки, Ненецький автономний округ, аеропорт Амдерма, хуртовина, нульова видимість. У дупель п’яний льотчик садить свій літак впоперек смуги. Тверезий в таку погоду взагалі б не полетів. Кому про цей випадок розповідаю, не вірять. А чому тут не вірити? Літак Ан-2, він при зустрічному вітрі може взагалі без пробігу сісти. Вітер був впоперек смуги, він впоперек і сів, а інакше здуло б до дідька. На рапорт льотчику сил вже не залишилося, прямо в кабіні і відключився. Керівник польотів на своїй машині ганяє смугою з одного кінця в другий, не може знайти літак, хоча той не голка ж в копиці сіна. Зібрався вже було доповідати керівництву про надзвичайну подію, як раптом бічним зором помітив пропажу метрів за двадцять від смуги. Наступного дня відбувся розбір польотів. Питають цього льотчика, як, мовляв, докотився до того, що сів за штурвал п’яним. А він каже: “А я тверезий і не літаю, я на Ан-2 тверезим літати боюся…”

Колись

Пельмені

Коли один мій друг на прізвисько Дюк навчався у Мінському універі, був у нього однокурсник-негр. Hа першому курсі вони здружилися, а жили в сусідніх блоках в гуртязі. Одного разу виснажений перманентним відчуттям голоду Дюк почув стук і пішов відчиняти двері. За дверима стояв, як ви здогадалися, той бідолашний негр (не пам’ятаю, як його звали). Він сказав: “Сашко, я купив цю російську страву – пі… пілмені. Але я не знаю, як їх готувати”. Пройнятий дружнім співчуттям і затоплений шлунковими соками, Дюк радісно затягнув негра на кухню разом з пачкою пельменів: “Дивися. Беремо каструлю, заливаємо до половини водою, воду трохи солимо і кладемо на вогонь. Як тільки вода закипить, кидаємо пельмені.” Все з точністю було виконано. “Тепер, коли пельмені засипані, треба… (Ви думаєте, він сказав “треба помішувати”? Аж ніяк ні. Незважаючи на дике відчуття голоду, Дюк не був настільки жорстоким.) …треба слідкувати: ті пельмені, що будуть спливати, виловлювати і відкидати от у цю тарілку. Це – погані. Через десять хвилин ті, що залишилися на дні, – готові до вживання”. Вказівки були виконані, і на тарілці опинилась дюжина пельменів. Приблизно стільки ж, скільки залишилося в каструлі. Чорношкірий зробив спробу викинути «зіпсовані» пельмені у сміттєпровід, але одержимий інтернаціональною солідарністю і голодом Дюк вигукнув: “Hі! Давай я віднесу – мені по дорозі, та й моя допомога тобі більше не потрібна”.

І взагалі…

За часів Османської імперії один чоловік дуже довго служив губернатором і за цей час зробив багато корисних справ. Щоб потішити своє марнославство, він одного разу вирушив на базар і першому зустрічному поставив запитання:

– Скажи мені відверто, з усіх ваших губернаторів яким люди задоволені найбільше?

– Мехмедом-пашою, – відповів старець.

– Он як! А що ж він такого зробив?

– Нічого не зробив. Коли його призначили до нас, він по дорозі помер.