Як в Україні приховують рішення судів

У Донецьку викладачка не змогла приватизувати квартиру в гуртожитку, де живе 35-ий рік. В Криму суд за позовом міськради розглядає ліквідацію об’єднання чорнобильців. Рішенням закарпатського судді даішникам заборонено виписувати штрафи на дорогах. Хто ухвалює ці рішення? На які закони судді посилаються? Що вирішують інші суди у таких самих справах?

В нас знову намагаються відібрати право це знати.

Хто прагне приховати суддівські рішення

Їй не сподобався фільм про Висоцького, сподобався лондонський концерт Джорджа Майкла та катання на коні по імені Брауні. Їй 31, її звати Ірина Бережна, і як депутат від Партії регіонів вона подала до парламенту проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним cудом України».

До чого тут відкритість судів? Взагалі закон, як написав автор багатьох з них Роман Куйбіда, допоможе владі на виборах нового голови Верховного суду. Але в ньому є маленька приписочка: «Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до Реєстру, затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України».

В перекладі з мови юристів це означає, що якщо зараз всі судді мають відправляти свої рішення до Державного реєстру судових рішень, то тепер судова влада може дозволити частину документів залишати в судових архівах. І там знайти їх нам з вами буде в рази важче, ніж в Реєстрі, який відкритий в Інтернеті за посилання reyestr.court.gov.ua.

Закон Бережної вже діє: за нього в Раді проголосувала правляча коаліція та його підписав президент. Для чого це Бережній і Партії регіонів? Наприклад, Сергію Ківалову – зараз одному з найбільших вершителів долі суддів? (Ірина вчилася в його Одеській академії та входить до парламентського комітету з правосуддя, який Ківалов очолює). Сама Ірина посилається на думку авторитетного іноземного експерта з права Маркуса Зiммера – немає сенсу збирати усі суддівські рішення, варто виставляти на загальний огляд лише найважливіші. Але пан Зіммер може навіть не уявляти, для чого його логічну пораду можуть використати українські депутати. (Турбота Бережної про народні гроші проявилася в момент, коли в Раді на ці самі гроші накупили комп’ютерів для депутатів – по 11 тисяч гривень за штуку, і телестудію ціною у 8 мільйонів).

Закриття реєстру судових рішень може знищити чи не єдиний механізм громадського контролю за діяльністю суддів. Коли минулого грудня суд заборонив Податковий майдан, будь-хто міг знайти його рішення в реєстрі і побачити, хто ухвалив рішення і з якими аргументами. (Зробив це суддя Ігор Смолій. А рішення, що дозволило міліції знести майдан підприємців, суддя мотивував турботою про їх же безпеку – щоб на них не впала новорічна ялинка чи кран, що її встановлював).

Цього року цей самий суд заборонив святкувати День свободи. Цього рішення досі немає в реєстрі. І не кожна людина може дізнатися, що рішення виніс суддя Костянтин Пащенко, пославшись на те, що в сьому річницю Помаранчевої революції на Майдан може прийти багато людей з різними поглядами. Тому – вирішив суддя – щоб не билися один з одним, міліцією та не порушували спокій інших киян, мітинг на Майдані краще взагалі заборонити. Що об’єднує обох суддів, то це перевірка Вищої ради юстиції: Смолія перевіряли в момент ухвалення ним рішення, Пащенка – за місяць до ухвалення. У цьому контролюючому суддів органі ключову роль зараз відіграють той самий Ківалов з Андрієм Портновим, що відповідає за суддів в Адміністрації президента. І виходить, що від влади судді зараз сильно залежать, а від людей – ніяк. А якщо суддівські рішення перестануть оприлюднюватися у Реєстрі, то ми тоді і не знатимемо, які судді ці рішення ухвалюють.

Між тим, за цей самий реєстр якраз ми з вами сплатили десятки мільйонів гривень.

Хто заробив на відкритості судових рішень

Згідно з підрахунком Рахункової палати на запит «Свідомо», з моменту створення у 2006-ому році до середини минулого року на Реєстр було витрачено 65 мільйонів гривень. При цьому вартість його ведення з розрахунку на один суд стрімко збільшується. Якщо у 2008-ому це було 69 тисяч гривень, то у 2010-ому – 156 тисяч!

Чому? Тому що судова влада, у ведення якої віддали Реєстр, дозволила перетворити його на чергову оборудку. Програмне забезпечення, яке для Реєстру розробили приватні компанії, залишилося в їхній власності! (Хоча це заборонено постановою ще уряду Юрія Єханурова.) І платники податків щороку сплачують цим приватним компаніям роялті – за право користування програмним забезпеченням, за розробку якого платники податків цим же ж фірмам вже заплатили.

(Ця схема дуже поширена для усіх державних баз даних, нехай вона й виглядає дикою. Уявіть собі – ви купили квартиру, а потім роками сплачуєте продавцю орендну плату за те, що живете в цій квартирі. Причому ця орендна плата зростає – з 1 мільйона гривень в 2009-ому році до майже 11 мільйонів цього року).

«Свідомо» вже писало про компанії, що отримують ці гроші. Одна називається «Арт-мастер». Один з її засновників Олег Гребенюк також є засновником фірми «З-Т» з консорціуму «ЄДАПС», що отримує величезні гроші за виробництво однієї сторінки в кожному закордонному паспорті. Назва іншої фірми – «Юртех». Один з її засновників Віталій Богданов нещодавно очолив державне підприємство «Інформаційні судові системи». Саме це підприємство веде Реєстр судових рішень.

Впустили цапа до городу? Ми запитали у нового державного чиновника, яку роль «Юртех» буде відігравати в обслуговуванні Реєстру. Богданов відповів: створена ним компанія давно перейшла під контроль того самого «Арт-мастера». А держпідприємство, яке він очолив, зараз за 3,5 мільйона гривень розробляє нове програмне забезпечення, що буде повністю належати державі.

«Ми також не збираємося платити роялті цього року, оскільки в нас багато зауважень до того, як працюють ці програми», – додав творець одного з підприємств, яке ці програми розробило.

«Свідомо» буде стежити за виконанням цих обіцянок. І за тим, наскільки рішення суддів будуть відкритими для українців.

Єгор СОБОЛЄВ,
бюро журналістських розслідувань «Свідомо»,
для «Галицького кореспондента»