Днями

САНТЕХНІКИ

Приятелька, дама яскрава і цікава, але на той момент самотня, вранці сонно повзе в кухню випити кави і покурити, клянучи понеділок і всіх колишніх на додачу. Дзвінок у двері. Вона, дуже сонно: «Хто там?» – «Сантехніки». – «Для чого?» – «Помацати». Миттєво прокинувшись і з великим інтересом: «Кого?» – «Та не вас, дівчино! Батареї»! Засмутилася, двері не відкрила і весь день потім бурчала: «У себе хай мацають».

Якось

БОМЖ

Знайома з Орегона – непогана загалом, розлучена тітка в роках – притягла на зустріч зі мною свого колишнього чоловіка і запитала, чи не можна його до мене на якийсь час поселити, а то він бомж. Я питаю, мовляв, а чого він бомж? Словом, у мужика історія приблизно така: після виходу на пенсію він вирішив жити на дивіденди і на доходи від здачі якогось його житла. Поїхав з Орегона в Сан-Дієго (де вартість життя йде кудись за горизонт) і за кілька років примудрився повністю прогоріти – за їхніми словами, йому довелося продати буквально все. Судячи з опису, стиль життя він вів розгульний і при цьому ще й умудрився посваритися з друзями… Загалом, повернувся він в Орегон, де його колишня дружина з відома її нового чоловіка дозволила йому у себе трохи пожити і зараз нібито намагається допомогти почати життя з початку. У цьому місці я вже майже ридав від співчуття і був готовий надати бідоласі притулок і все, що там йому ще необхідно… Але тут він вирішив вставити репліку від себе. Його фраза, після якої я їх обох якомога акуратніше послав, звучала так: “Якщо я не знайду способу поправити свій фінансовий стан, мені, можливо, доведеться продати свій літак”.

Колись

ПОДАТКОВА

Знайома розповіла:

– На початку 90-х я працювала в стандартному комерційному магазинчику. Була в нас велика біда – номер телефону на одну цифру відрізнявся від номера податкової. Ми з усіх сил швейні машинки, комбайни, мікрохвильовки вшістьох продаємо, стоїть довжелезна черга, а через кожні дві хвилини дзвінок: «Це податкова?». Гарчати, називати правильний номер – все перепробували, марно. Якось вранці – магазин ще не відкрився – черговий дзвінок з тієї ж серії. Відповідаю: «Так, це податкова». – «Скажіть, а правда, що податок на (не принципово, на що) з першого числа зросте?» – «Так, правда. Пригадайте, скільки ви зараз платите?» – «12 відсотків». – «Буде 48, і не з першого числа, а з післязавтра». Здавлене «ой» і падіння слухавки. Думаю, непритомність. Податкова змінила свій номер на несхожий з нашим у цей же день. Магазин і торгівля не постраждали.

І взагалі…

Якось їздив король по своєму королівстві, оглядав володіння. І раптом, проїжджаючи через одне з сіл, він побачив щось, що змусило його дуже здивуватися: навколо було намальовано безліч мішеней (на стіні млина, на мішках, на деревах) і кожна з них вражена була точно в яблучко. Король покликав старосту села і повелів привести до нього цього надзвичайно влучного стрільця. Ним виявився 10-річний хлопчик. Король здивувався ще більше: «Як же так, як тобі вдається так точно бити в ціль?» – «Все просто, – відповів хлопчик, кусаючи яблуко. – Я ​​спочатку стріляю, а потім малюю мішень».