26-річного голкіпера Ярослава Годзюра, який вже шостий рік виступає в російській першості, добре пам’ятають прикарпатські шанувальники футболу, адже саме в Івано-Франківську на початку 2000-х цей пильний страж воріт успішно виступав за клуб «Чорногора». Ці новорічні свята Годзюр святкував у рідному місті, тож «ГК» не втратив нагоди поспілкуватися з талановитим воротарем.

– Як складається нинішній ігровий сезон у російській Прем’єр-лізі для твого клубу «Терека» та особисто для тебе?

Сезон 2011-2012 ще не завершено. Нам потрібно відіграти ще півроку, адже цьогорічна першість складається з трьох кіл. Основне завдання на сезон – потрапити до першої вісімки – ми не виконали (нині «Терек» на 11 місці – ред.). Попереду в нас матчі з командами, що посіли 9-16 місця у турнірній таблиці. Тут нам потрібно виступити якнайкраще.

– Цього сезону ти захищав ворота у п’яти поєдинках. Чи вдалося тобі в них проявити себе? Можливо, мав шанс закріпитися надалі в «основі»?

На початку сезону мені довірили ворота одразу у перших іграх. Може, якби ми вдало відіграли, мав би можливість виходити в «основі». А так програли «Зеніту» (0:1) та «Рубіну» (0:2), і тренер вирішив змінити воротаря. Потім мені випало ще відіграти три напружених поєдинки у середині сезону. Але у той час команда переживала певний спад у результатах, на відміну від суперників.

– Нинішнім наставником «Тереку» є відомий у минулому голкіпер Станіслав Черчесов. Мабуть, гру воротарів він оцінює по-особливому, адже сам провів «у рамці» майже 20 років…

З одного боку, нам справді пощастило, що головний тренер грозненського клубу сам колишній воротар. У Станіслава Саламовіча можна повчитися, насамперед, характеру, адже він – справжній мужик! Але й вимагає він від нас зі Сосланом Джанаєвим (основний голкіпер «Тереку» – ред.) досить багато, все знає і бачить, як воно має бути.

– За команду зі столиці Чечні ти вже виступаєш четвертий рік. Чи встиг адаптуватися до тамтешніх умов, які називають дуже непростими, враховуючи ситуацію на Північному Кавказі?

Незважаючи на те, що наша команда «Терек» з міста Грозного, вона базується у Кисловодську (Ставропольський край). Під час календарних домашніх матчів ми за два дні приїжджаємо до столиці Чечні, готуємося і проводимо самі поєдинки на стадіоні ім. С.Біліхманова. Зрозуміло, що Грозний – специфічне місто, в якому проживають мусульмани зі своєю вірою та традиціями. Для прикладу, в самому місті не можна гуляти у шортах вище колін, там діє «сухий закон» – словом, відчувається багато відмінностей. Але скажу одне: на Кавказі не так страшно грати, як усі думають.

– Чи задоволений ти умовами, які тобі створив клуб? І як знаходиш спільну мову з інтернаціональним складом «Терека»?

Наш клуб винаймає для проживання гравців, тренерів та персоналу цілий пансіонат у Кисловодську. Водночас, хто сімейний і має дітей, мешкає на квартирах. Щодо складу, то в нас виступають гравці з багатьох країн, а саме Росії, Польщі, Чехії, Болгарії, Бельгії, Бразилії і навіть Зімбабве та Камеруну. Але усіх нас об’єднує наша команда, наші цілі та прагнення до перемог. Для того, щоб досягти високих результатів, потрібно бути єдиним колективом.

– А як оціниш рівень Чемпіонату Росії з футболу, в якому ти граєш з 2006-го року?

Я завжди говорю про те, що в Росії дуже цікава першість. Візьміть для прикладу команду «Анжи», яка за минулий рік зчинила стільки галасу у світовому футболі своїми трансферами. Мова йде, звісно ж, про клуб з Махачкали та придбання ним справжніх зірок – бразильця Роберто Карлоса та камерунця Самуеля Ето’О. Загалом, у Росії вкладають дуже великі кошти у футбол, через це рівень першості дуже високий порівняно, скажімо, з українською Прем’єр-лігою. Але і наша першість, вважаю, досить непогана, враховуючи виступи тих же «Шахтаря», «Динамо» та «Металіста». Проблема у тому, що тільки ці три клуби реально можуть скласти конкуренцію за чемпіонство. У російській першості, навпаки, за «золото» змагаються щонайменше п’ять-шість клубів.

– За той час, що ти виступаєш у російській першості, були пропозиції повернутися на Україну?

Окрім запрошення київського «Динамо» у 2008-му, більше конкретних пропозицій про продовження кар’єри в Україні не було.

– Ти згадав про «Динамо»… Скажи відверто, чи були в тебе шанси все ж таки виступити за команду Юрія Сьоміна чотири роки тому? Адже ти спершу підписав багаторічний контракт зі столичним клубом.

Зрозуміло, що грати за «Динамо» мріє чи не кожен футболіст або голкіпер. Але так сталося, що я не зміг закріпитися в основному складі 13-разового чемпіона України. Так, мені дуже хотілося грати за цей клуб. Проте скласти конкуренцію самому Шовковському, а також перспективним Богушу та Бойко, я у свій 21 рік, на жаль, не не зумів. Це й зрозуміло, адже в «Динамо» треба виступати, як то кажуть, без мінусів. Втім, за той час, поки я перебував у столичному клубі (січень-травень 2008 року – ред.), здобув дуже добрий і потрібний досвід, який мені знадобився якраз у «Тереку».

– До речі, твоя співпраця з грозненським клубом розрахована тільки до кінця сезону 2011-2012. Чи маєш бажання надалі виступати за цей клуб?

Справді, в цьому році закінчується мій контракт з клубом. Які перспективи залишитися? Попереду ще рік, потрібно дограти поточний сезон, тоді і буде щось відомо. У футболі все змінюється дуже швидко. Сьогодні тебе люблять, завтра – ненавидять, отримав травму – ти вже нікому не потрібен. Щодо «Терека», хотів би залишитися у цьому клубі і надалі, адже це хороша й амбіційна команда з високими завданнями.

– Давай повернемось років на сім-вісім назад, коли ти виступав за місцевий клуб футбольних талантів – івано-франківську «Чорногору». Як ти згадуєш зараз ті часи?

Цей клуб був справжнім вишколом, перехідною ланкою на більш високий рівень для талановитих 17-18 річних футболістів. У мене особисто залишилися дуже приємні спогади про цей клуб, адже за час моїх виступів (2001-2004) була зібрана дуже перспективна команда з гравців, які в подальшому заявили про себе на всю країну. Мова йде, насамперед, про Ігоря Худоб’яка та Петра Ковальчука, які вже не один рік виступають у Прем’єр-лізі. Ще з десяток хлопців грають у командах Першої ліги та обласних першостях. Тож дуже погано, що ми втратили таку команду, як «Чорногора».

– Насамкінець, розкажи про те, як ти провів нинішні свята. Як часто маєш змогу навідуватися у рідний Івано-Франківськ?

Знаєте, минулого, 2011-го, року мені вдавалося зустрічатися з родиною мало не щомісяця. Але для того, щоб дістатися рідного міста, потрібно летіти трьома літаками. Втім, враховуючи численні паузи в російській першості, я неодмінно прилітав додому, де мене завжди чекають батьки та рідні, а також кохана дівчина. Саме з ними і зустрів Новий рік. А ось на Святвечір мені не випало бути поряд з родиною, адже саме у ці дні ми зібралися у Туреччині на тренувальному зборі «Терека».

Розмовляв Андрій МЕНІВ

Довідка:

Ярослав ГОДЗЮР

Народився: 6 березня 1985 року в Івано-Франківську.

Зріст: 194 см. Вага: 90 кг.

Ігрова позиція: воротар.

Кар’єра:

«Чорногора», Івано-Франківськ (2001-2004, 2006), «Газовик-Скала», Стрий (2004-2006), «Крилья Совєтов», Росія (2006-2007), «Динамо», Київ (2008). За команду «Терек» з Грозного виступає з 2008 року (Чемпіонат Росії – 16 матчів, Чемпіонат Росії (молодіжні склади) – 12, Кубок Росії – 2).