“Віктор АНУШКЕВИЧУС: «Відбулися позитивні зміни. І це заслуга не тільки міського голови».

“Точні цифри називаю. Чотири рази я особисто приїжджав до Києва, коли готувалася постанова у Кабінеті міністрів… Ще вісім разів я їздив у міністерство фінансів, економіки, регіонального розвитку, щоби ця постанова була підкріплена грошима…

Що стосується майбутніх парламентських виборів, чесно скажу, я ще не вирішив. Хоча пропонують. …Перебуваючи на посаді міського голови, я в Києві не мав ніякої підтримки від народних депутатів, які представлені від Івано-Франківської області. Повинен бути лобіст і повинен бути присутній лобізм у Верховній Раді… Допомагає Чуднов, і з економічних питань Зварич підставляє плече. А де інші? …Коли приймалася постанова про святкування ювілею міста, доводилося ходити з простягнутою рукою, кланятись, принижуватися… Чому міський голова має їхати і принижуватися? Чому це не має робитися в автоматичному порядку?”

(“Західний кур’єр”, 5 січня 2012 року)

У рік 7520 [2012]. Ходив того року каштелян города галицького Вікторус Андрюсович до стольного Києва і не раз, і не два, і [не тільки]. І шалів він там вельми, аки Давид, і бив по дверях брами [кабмінівської], і пускав слину на бороду свою, руку простягав, кланявся та інші вправи фізичні виконував та ще принижувався [при цьому] по всякому.

Було ж усе [гоже] в городі галицькому – і зростання економічне, і комфортність проживання, і реформа комунальна та інші чуда, рейтинги і [фокуси]. Була навіть рада дорадча з купців великих при каштелянові складена і головував на тій раді каштелян особисто, і була рада з бізнесменів дрібних [і не тільки]. Та не було у города галицького лобіста та й [криші донецької] відповідно.

“Допоки ноги свої утруждатиму, [міністерські] пороги оббиваючи? – волав же Вікторус Андрюсович того року, до писарів города галицького звертаючись. – Бо ж не користі заради, а токмо волею громади, що післала мене, ходжу я та прошу двадцять мільйонів грошей [ювілейних] з казни державної. Без них не буде ж чим ні заплатити гімнотворцям за пісню [про город галицький], ні борзописцям за книжку [про город галицький], ні розібратися з боргами двірників та слюсарів жеківських, ні підмалювати город до свят фарбами луччими [рітасівськими]”.

І на плач каштеляновий зглянулись тільки два князі регіональні, [тисменицький та космацький]. І один із мужів сих, котрий нижчий, плече [підставляв], щоб легше було Вікторусу Анрюсовичу до Кабміну лазити, і економічно його підігрівав, а другий, [вищий], порадами розумними допомагав та навчив [робити] кілька па наурської лезгинки, аки Кіса та Ося.

Коли ж набридло каштеляну [лобізмом] самому займатися, надумав він мандат парламентський в поході політичнім здобути. А з города стольного кликали вже [його] Ігорко Теодоркович та Василько Михайликович, гукаючи: “Ци третім будеш єси?” І вельми замислився каштелян.

НОРВАКС