“Олександр Волков: «Ми стоїмо за цивілізовану інтеграцію російського населення України в українське суспільство»

Якщо в області живе два відсотки російського населення, то будьте добрі, дайте нам два відсотки з тих коштів, які виділено на культуру. Якщо в Івано-Франківську живе шість відсотків росіян – виділіть шість відсотків коштів, визначених на розвиток культури. Але місто нам грошей не дає…

Я дуже люблю Івано-Франківськ і хочу, щоб ми долучилися до святкування 350-річчя з часу його заснування. Ми, зокрема, направили в міську раду низку пропозицій щодо урочистих заходів. Одна з них прийнята, і це радує… Це пропозиція щодо відновлення на фасаді будинку на розі вулиць Чорновола і Січових Стрільців меморіальної дошки на честь загиблих танкістів, які визволяли Івано-Франківськ від німецьких загарбників… Надіюся, що у час святкування Дня міста, який збігається з Днем Перемоги, ми разом з представниками міської влади відкриємо цей пам’ятний знак”.

(“Західний кур’єр”, 23 лютого 2012 року)

У рік 7 520 [2012]. Відколи згинули, аки обри, другі совіти, у городі галицькому стали вельми прищемляти язик руський та культуру московську [тепер – бельведерську]. І поруйновані були святині комуняцькі, ідоли совіцькі краном стягнуті були та волокли їх по улицях перейменованих. І не зосталося в городі галицькому ані лєніна, ані пушкіна, і [чьокали] на базарах городських все більше по-гуцульськи, а не по-москальськи.

Став же тоді на обороні язика руського та культури московської [тепер – бельведерської] староста російсько-общинний князь-ізгой Алексашко. І коли забороняли бояри галицькі попсу [руську] в маршрутках городських, і коли пільги для українських книготорговців впроваджували, і коли в школах та гімнасіях спілкування державною мовою вимагали, він усе стояв та фурт-фурт [в Європейський суд] ладував.

Був же староста Алексашко змалку [піонерського] навчений ділити добре та чуже роздавати, аки Ілліч заповів, і знався не зле він на рахунках процентних. Бачив же він касу культурну у городі галицькім і мав апетити до неї рівно [на шість процентів], бо задарма общинникам руським ні хороводи не водилися, ні во полі берізки не стоялися, ні день защитника вітчизни радісно не відмічався. І хоч ніяк не вдавалося йому шестятину свою [законну] в городян отримати, та він все стояв та фурт-фурт ладував.

Любив же вельми староста Алексашко город галицький та все те, що лучче було в нього привнесене усіма славними [завойовниками] московськими. І ядра гарматні, якими браму Тисменицьку та вежу костелу єзуїтського поруйновано було [колись], і чуму солдатами армії царської до города занесену, і танки радянських [визволителів].

Аби скріпити ще більше дружбу братніх народів у городі галицькому, подався староста Алексашко до правителя орди Московської, найбільшого приятеля всіх гуцулів і фаната [діп пьорпл] Дмитра Невеликого. І кріпко по-ведмежому тиснув [він] руку старості російсько-общинному і дякував паче всього за те, що домігся Алескашко, аби день міста з днем перемоги [їхньої] в городі галицькім спільно святкували.

НОРВАКС