В Івано-Франківську господар французького бульдога, якого під час прогулянки у дворі покусав пітбультер’єр, звернувся із заявою до міліції. Чи вдасться притягнути до відповідальності винуватця цього інциденту? Коли собаки стають агресивними? Чому в Івано-Франківську не виконуються затверджені міськвиконкомом правила вигулу собак? Відповіді на ці запитання шукав журналіст “Галицького кореспондента”.
Напад пітбуля
Домашній улюбленець Джимко вперше за свої неповні два роки зіштовхнувся з такою агресією. Минулої неділі під час прогулянки у дворі на вулиці Хоткевича на нього накинувся пітбультер’єр, раптово вирвавшись із рук свого господаря.
“Ще як тільки ми з Джимком вийшли гуляти, цей пітбуль уже поводився якось агресивно, – розповідав репортерові “ГК” власник французького бульдога Юрій В. – Він гарчав і рвався до зграї дворняжок, які тоді саме бігали на вулиці. А коли побачив мого песика, то зірвався із повідка і побіг у наш бік. Я ледве встиг підхопити Джимка на руки, потягнувши його до себе за повідок із упряжкою. Якби він лишився на землі, то вже, напевно, був би неживий”.
Навіть коли Джимко уже був на руках свого господаря, пітбуль все-таки зумів кілька разів цапнути його і врешті-решт вхопити зубами за лапу. Вгамувати збудженого пса не вдалося навіть його власникові, який підбіг до нього, але не міг втихомирити ні вигуками “фу!”, ні ляпасами по морді. Тільки коли господар бульдога бризнув на пітбуля з газового балончика, той відсахнувся і випустив з пащі лапу переляканого песика.
“Вся куртка, в якій я вигулюю собаку, була у собачій крові, – згадував пан Юрій. – Тому я не став відразу з’ясовувати стосунки із власником пітбуля, треба було не зволікаючи обробити рани мого песика. Наступного дня ветеринар підтвердив, що допомогу було надано правильно, інакше рани довго би гоїлися”.
Власник французького бульдога стверджує, що після цього випадку йому так і не вдалося зустрітися із господарем агресивного пітбультер’єра і почути від нього бодай вибачення за той інцидент. Сподіваючись притягнути винуватця до відповідальності, пан Юрій звернувся із заявою до Вовчинецького відділення міліції. Заяву у власника покусаного собаки прийняли, але досі не повідомили про результати її розгляду.
“Я недавно бачив, що цього собаку без намордника і жорсткого повідка вигулювали на подвір’ї дев’ятнадцятої школи! – обурюється пан Юрій. – Подумати страшно, що на місці мого песика може опинитися чиясь дитина. Пітбуль, як мені здалося, тоді біг на нас просто вбивати. Ця порода, до речі, належить до так званих “бійцівських собак”, я не виключаю, що у випадку з нападом на Джимка було таке собі тренування перед собачими боями…”.
До речі, нацьковування однієї собаки на іншу, згідно з чинним законодавством, є злочином, за який передбачено кримінальну відповідальність за статтею 299 ККУ (жорстоке поводження з тваринами). За такі зловмисні дії передбачено покарання у вигляді штрафу або арешту власника агресивної собаки. Щоправда, в СГЗ УМВСУ в Івано-Франківській області не змогли пригадати жодного випадку, коли б останнім часом за цією статтею було порушено кримінальну справу.
Собака буває кусючий…
Як пояснили в івано-франківському осередку Кінологічної спілки України “Станіславів”, такого поняття, як “бійцівська порода”, не існує взагалі. Чистопородні та добре видресирувані пітбультер’єри чи стаффордські тер’єри, яких найчастіше зараховують до “бійцівських” собак, на собачих виставках не мають нічого спільного із тими тваринами-убивцями, якими малює їх уява.
“Боятися треба пітоподібних та стафоподібних собак, які з’являються на вулицях міста, – пояснила відповідальний секретар кінологічного осередку Любомира Бажалюк. – Вони зовнішньо подібні на породистих собак, але насправді мають якісь генетичні відхилення. Треба дивитися не тільки на зовнішні ознаки, але й на поведінку собаки, адже занадто агресивний, як і занадто лякливий собака не допускається до розведення. Тому дуже важливо знати родовід собаки, дбати про чистоту породи”.
За словами івано-франківських кінологів, до придбання побутової техніки у нас все ще ставляться значно вимогливіше, ніж до вибору собаки. Бо навіть купуючи недорогий кухонний прилад, йдуть до фірмового магазину, звертають увагу на відому марку, вимагають гарантію. Коли ж купують собаку, то часто роблять це на базарі, без розбору і порад спеціалістів.
“Якщо це чиста порода, то пітбультер’єри – хороші компаньйони, які добре вживаються з дітьми та іншими тваринами, – стверджує пані Любомира. – Вони фізично сильні і дуже активні, з ними легко працювати і в спорті, і в дресурі, на змаганнях вони показують гарні результати. Однак дуже часто замість справжніх пітбультер’єрів йдеться про пітоподібного собаку, часто сумнівного походження – від невідомих батьків, в якому генетично закладено невідомо що. Та й в голові його господаря може творитися все, що завгодно”.
Кінологи звертають увагу на те, що на другому кінці повідка завжди перебуває людина – власник собаки, який і відповідає за його поведінку. Окрім генетичних закладень, зроблених батьками собаки, велике значення має його подальше виховання. Якщо собакою не займатися, а навпаки розпускати його, тоді й виникають проблеми.
“Дуже часто до нас звертаються з проханням навчити охороняти подвір’я, – розповідала Любомира Бажалюк. – Але наші інструктори спочатку проводять загальний курс дресування і тільки після досягнення собакою певного віку починають навчати “на захист”. Якщо ж піврічне цуценя відразу нацьковувати і хвалити тільки за це, то собака буде кусати тільки для того, щоб господар його похвалив. Собаку потрібно правильно спрямувати”.
Нема місця
На думку керівника кінологічного осередку “Станіславів” Віталія Яворського, однією з причин низької культури утримання собак в Івано-Франківську є відсутність місць для вигулу домашніх тварин та майданчиків для дресування. “Якби були відведені місця, то власники собак могли б спілкуватися з нашими спеціалістами, отримувати якісь консультації та поради, – говорить він. – Ми ж досі займаємося на плацу поруйнованого військового містечка або шукаємо собі місця біля річки”.
Виявляється, ще у 2000 році міськвиконком затвердив правила утримання собак в Івано-Франківську із переліком аж 14 (!) місць, призначених для вигулу домашніх тварин. Цими правилами також визначено, що у міському помешканні не можна утримувати більше трьох дорослих собак, усі вони обов’язково повинні бути зареєстровані та щеплені від сказу, на прогулянці власник зобов’язаний мати ветпаспорт на собаку, а також лопатку і відерко для прибирання його екскрементів. У мерії навіть визначили перелік порід, які можуть з дозволу ветлікаря вигулюватися без намордника. На жаль, ці правила тепер не діють, більшість місць для вигулу – забудовані.
За словами собаководів, в місті стає дедалі небезпечніше вигулювати домашніх тварин, але не тільки через загрозу сутички з агресивною твариною. Якщо такі інциденти трапляються, то їх здебільшого вирішують на рівні відшкодування певних витрат на ветеринарне обслуговування. Значно гірше, коли собака пораниться через побутове сміття у дворі чи у парку. Кінологи зізнаються, що на вихідних воліють поїхати на прогулянку із собакою ближче до гір, які ще не так засмічені, як місто.
Богдан СКАВРОН
До теми
А як у них?
Серед європейських країн найдорожчим і найклопітнішим є утримання собак у Німеччині: за статистикою, 8,9% німецьких сімей тримають вдома одного, рідше декількох чотириногих і витрачають на своїх вихованців близько 5 млрд. євро на рік. Ці гроші йдуть на купівлю цуценяти, корм, медичне обслуговування та супутні товари. Одна з основних статей витрат – податок на утримання: при купівлі пса в Німеччині потрібно вносити до держскарбниці 150 євро на рік. Якщо ж у людини не один собака, а декілька, то сума податку підвищується до 300 євро на кожну. Кожен зареєстрований собака повинен мати медичну страховку і відвідувати ветеринара.
Власникам собак певних порід, які можуть виявляти агресію і бути небезпечними для людей, у Німеччині доводиться платити ще більший податок – до 650 євро. Окрім того, власник такого собаки повинен оплатити обов’язкову страховку від нападу на людей і укусів, отримати спеціальний дозвіл, а собака – пройти тест на “благонадійність”. До єдиної думки щодо того, який собака небезпечний, а який – ні, у Німеччині поки що не дійшли. Влада кожної федеральної землі веде власні списки “небезпечних” порід, в які найчастіше записує пітбультер’єрів, американських стаффордширських тер’єрів і бультер’єрів.