Днями

ВАГОНЧИК

Сталося це взимку в горах. Бригада лісорубів з нагоди закінчення вирубки ділянки влаштувала невеличке застілля, яке хоч спочатку і не планувалося, але загрожувало перерости у велику п’янку. А наступного дня потрібно було передислокуватися на іншу ділянку, розташовану за 5 км від цієї. Так от. Вечір на носі, темніє, водій тягача – чолов’яга здоровий і, в принципі, тверезий. Оскільки все було зібрано й укладено, то він прикинув, що якщо причепити вагончик до тягача, не відволікаючи колектив від святкування, то можна зекономити час. Чіпляє він тросами вагончик, блокує двері, щоб хтось бува не вийшов покурити під час переміщення, заводить тягач – і вперед, час від часу поглядаючи в дзеркало заднього огляду на чиїсь руки, що махають йому з віконця, та сприймаючи це як команду “Швидше!”. Приїжджає на заплановане місце, глушить дизель, підходить до вагончика. Пісень вже не чути, тільки стогін і тихий мат. Відкриває двері… На нього оскаженілими очима вирячились абсолютно тверезі мужики, витираючи піт і спльовуючи крізь зуби. Виявляється, коли тягач зрушив з місця вагон, примерзле дно відірвалося, і мужики 5 км бігли по снігу всередині вагончика.

Якось

ПИВО

У Калуші є пивзавод, де роблять (або робили, не знаю, давно там не був) пиво, назвемо його, наприклад, “Тернопільське”. Чоловік продає будинок, розташований недалеко від пивзаводу. Просить неймовірно високу ціну. Покупець, який, в принципі, згоден, все ж цікавиться, за що так високо цінує свій будинок продавець. Господар замість відповіді спускається разом з покупцем у підвал. У стіні – кран. Він відкриває кран, підставляє кухоль, в нього тече пиво. Свіже. Каже, що кілька років тому хтось із заводських умільців за немалу суму провів йому врізку від танків з пивом, просто зараз сімейні справи вимагають переїхати в інше місто, а так нізащо б не розлучився він з таким джерелом. Покупець виявив розуміння ситуації, оцінив всі переваги такого вкладення і без питань заплатив необхідні гроші. Через деякий час новий господар будинку почав помічати, що пиво не дуже свіже, потім воно стало ще більш несвіжим, а струмінь – все меншим і меншим, а далі і зовсім закінчилося. Мужик подумав: може, в трубі засмічення якесь чи що… Словом, розвалив стіну, а там – цистерна з залишками пива на денці.

І взагалі…

В Японії, в одному селищі недалеко від столиці жив старий мудрий самурай. Одного разу, коли він вів заняття зі своїми учнями, до нього підійшов молодий боєць, відомий своєю брутальністю і жорстокістю. Його улюбленим прийомом була провокація: він виводив противника з себе і, засліплений люттю, той приймав його виклик, робив помилку за помилкою і в результаті програвав бій. Молодий боєць почав ображати старого: він кидав в нього каміння, плювався і лаявся останніми словами. Але старий залишався незворушним і продовжував заняття. В кінці дня роздратований і втомлений молодий боєць забрався геть. Учні, здивовані тим, що старий стерпів стільки образ, запитали його: “Чому Ви не викликали його на бій? Невже злякалися поразки?” Старий самурай відповів: “Якщо хтось підійде до Вас з подарунком і Ви не приймете його, кому буде належати подарунок?” – “Своєму колишньому хазяїну”, – відповів один з учнів. “Те ж саме стосується заздрості, ненависті і лайки. До тих пір, поки ти не приймеш їх, вони належать тому, хто їх приніс”, – мовив самурай.