Услід статті в «Галицькому кореспонденті» 29 березня 2012 р. про безлад на дорогах обласного центру розповім про власний досвід спілкування з відділенням ДАІ Івано-Франківського МВ УМВС.

Скажу одразу: у мене немає автомобіля, тож всього драматизму і глибини стосунків водіїв з інспекторами мені, певно, не осягнути. Але й звичайний франківський пішохід чи пасажир маршруток має всі підстави висловити ДАІ певні претензії.

Своє листування з інспекцією я почав після численних скарг на затори, почутих, до речі, у маршрутках. Спершу надіслав звернення до міліції – з проханням вирішити нарешті проблему начебто заборонених стоянок на вулиці Січових Стрільців поблизу перехрестя з вулицею Коновальця.

І що ж?

У відповідь міська міліція просто розписалася у власному безсиллі. Мовляв, увесь «інспекторський склад дорожньо-патрульної служби відділення ДАІ… виставляється на місцях концентрації дорожньо-транспортних пригод з метою їх недопущення, а також в місцях щодо профілактики скоєння незаконних заволодінь транспортними засобами». Згадайте, скільки ви бачите інспекторів у місті. І згадайте, скільки їх залучають під час приїздів в область всіляких урядовців… Може, це наші чиновники такі небезпечні в сенсі «незаконних заволодінь транспортними засобами»?

Ще одного подібного листа я адресував міському голові Івано-Франківська Віктору Анушкевичусу – аби й він спробував заохотити наше непорадне ДАІ до роботи. Та відповідь чомусь отримав не від голови, а знову ж від міського УМВС, причому працівники Державтоінспекції звертаються до мене вже ледь не як виборці. Просять порушити перед виконкомом питання організації паркування автомобілів. Словом, просто футболять. Бо належне облаштування парковок – це, звісно, важлива і болюча проблема в місті, та це ніяк не може виправдовувати бездіяльність чи халтурну роботу інспекторів.

Але гаразд. Пишу нового листа – до міської влади вже з подачі міліції. Вказую на неналежну організацію дорожнього руху, зокрема на відсутність місць для зупинок у новому мікрорайоні в межах Володимира Великого, Бельведерської, Пилипа Орлика, Короля Данила, відсутність паркінгів тощо. Звісно, й без цих моїх листів івано-франківці щодня згадують владу, коли стоять у заторах чи мусять вирулювати ледь не тротуарами, аби розминутися на захаращених транспортом вулицях. Не буду казати, куди водії пропонують піти і нашим даішникам, і мерії… Але відповіді на листа все ж чекаю – нехай напружаться, їм не нашкодить.

А поки чекаю, розповім про випадок з моєї педагогічної практики. Ще на її початку мені випало викладати у Прикарпатській філії Національної академії внутрішніх справ, яку в народі називали просто школою міліції. Так от, один із курсантів, отримавши на іспиті «двійку», не стримався і заявив мені: «У вас є машина? Бо стану даішником – тоді побачите»…

Не знаю, як склалася доля й кар’єра цього юнака. Але здається, що його мрія збулася. І що наша Державтоінспекція повністю складається з його однодумців.