Ні сучасний Івано-Франківськ, ні колишній Станиславів, який у цьому Івано-Франківську ховається на кожному кроці, не є тими містами, які можуть відразу вразити тільки тим, що у них бачиш, тільки тим, що є видимим і очевидним.

Франківськ, а саме так його найкраще називати, бо Івано-Франківськ – надто штучно, а Станиславова насправді вже нема, є виразною посередністю, нічим не кращий, але нічим не гірший від тисяч інших міст і містечок Центральної Європи. Однак власне ця посередність робить його унікальним і неповторним. Франківськ – самодостатній, йому не потрібні порівняння із жодним європейським містом. Франківськ –  це ключ до розуміння того, як історія Центральної Європи втілюється і вкорінюється у своїх містах.

Модерність первинного Станиславова – бездоганної і лапідарної фортеці, створеної за цілісним планом тут і тепер для виконання визначеної функції – спонукала до того, що вся наступна еволюція міста керувалася принципом модернізації. Динамічне оновлення, а не консервативне накопичення, стало причиною того, що непорушних реліквій у місті практично нема. Зрештою, архівування ніколи не було тут керівною цінністю.

Тут важко щось зберігати непорушним і добиватися реставрації автентичності. Франківська автентичність воліє створювати нове на місці втраченого. І таке відбувається впродовж кількох століть. 

Важко збагнути цю плутанину без елементів геополітичної історії. А геополітичну місію Франківська збагнути ще важче – так виглядає пограниччя на контурних картах.

Не маючи іншої ідеї, крім того, щоби бути вузлом на тракті, Франківськ мусив знайти щось для себе. Цією суттю стало переконання про те, що мешканцям міста повинно бути зручно і вигідно жити у місті. Разом з ідеальним використанням ландшафту і кордонів, разом з продуманою організацією простору, разом із потягом до модернізації ця ідея давала дивовижні наслідки. Ідеальне місто 17-18 століть, взірцевий адміністративний центр Австрійської імперії, найпрогресивніше після Варшави місто Польщі, найзатишніший обласний центр УРСР, найпривабливіше для життя місто України… І завжди – трохи провінційної столичності, синтетичне віддзеркалення прилеглих територій.  Кожен режим насаджував тут свою версію героїчної історії.

Франківськ остаточно став Франківськом ще й тому, що після другої із світових воєн (перша принесла переважно нищення будівель, після чого була чергова модернізація) радикально змінилася демографія. Тобто тих людей, які мешкали у передвоєнному Станиславові, попросту не стало. Залишилися тільки охололі приміщення. І вони зовсім недовго залишалися незаселеними.

І завжди у центрі цього міста була торговиця. Тепер – базар і кільканадцять торгових комплексів. Обмін у регіоні контролювало і контролює це місто. Ліс, ягоди, сіль і картоплю завжди можна поміняти на фальшивки з цілого світу.

Поза базаром територія Франківська переважно городня, рідко забудована. Цією любов’ю до зеленого простору місто відрізнялося від урбанніших сусідів. Ці городи вплинули на теперішню міську топографію найвиразніше. Неповторна франківська атмосфера – то якраз сади серед міста і поступова їх забудова. Власне тому тільки у Франківську можливі настільки еклектичні ансамблі вулиць. Адже у первинні ряди садиб кожне десятиліття умудрялося  вставити свої маленькі шедеври. Садів меншало, вулиці ставали насиченішими. Місця, виявляється, було настільки багато, що війна з садами триває досі.            

А все ж з неба, згори, з літака Франківськ виглядає одноповерховим оазисом, оточеним рифами багатоповерхових концентрованих районів, за якими ріки і пустки. 

Івано-Франківськ неможливо законсервувати, Станиславів неможливо реставрувати.  Подвійне місто не може обходитися без мінливості.     

Тарас ПРОХАСЬКО