Ненормальна ситуація, коли в країні 200 партій. Запит на об’єднання звучить на кожній зустрічі з людьми. Люди ставлять абсолютно правильне і обґрунтоване питання: “Допоки? Коли ви нарешті об’єднаєтеся, якщо у вас спільні цінності, мало відрізняються програмні й ідеологічні установки?»

Думаю, що найкращою демонстрацією готовності лідерів опозиційних партій відмовитися заради спільної справи від будь-яких персональних амбіцій, чи то прем’єрських, чи то президентських, був би варіант, коли список об’єднаної опозиції очолила б взагалі позапартійна людина. Скажімо, це може бути один із відомих громадських діячів, правозахисник, відомий журналіст, вчений, лідер громадської організації. А всі решта – партійні вожді і партійні функціонери – нехай будуть нижче. Я хотів би, щоб таку саму позицію публічно засвідчив і Турчинов, і Яценюк. От тоді буде швидкий успіх.

Якби переговори про об’єднання проходили в присутності журналістів, це було б набагато швидше. Тоді би люди зважували своє слово, фіксували свою позицію, а потім не відмовлялися б від досягнутих домовленостей. Людям важко зрозуміти, як це так, що на всю країну оголосили про підписання угоди про об’єднання, біля Святої Софії 22 січня, ключовою позицією цієї угоди є один кандидат, узгоджений усіма, у виборчому бюлетені, а потім люди побачили довибори на Житомирщині, де змагаються один з одним аж до останнього, включаючи день голосування, представники трьох опозиційних партій, в тому випадку – це “Фронт змін”, “Удар” і “Свобода”. Далі провальна поразка на виборах мера міста Обухова, де представники двох партій, підписи яких стоять під угодою, змагалися між собою, і результатом стала перемога кандидата від влади.

Який вихід із ситуації, що склалася?

Влада не з’явилася з Марсу – її обрали люди. Тому відповідь треба шукати у суспільстві. У нас часто шукають одну пігулку, яку можна було б випити швидко і схуднути одразу кілограмів на двадцять, – так не буває. Часто чую на форумах в Інтернеті: “Давайте піднімати повстання! Давайте силою зметемо цю владу з Печерських пагорбів! Давайте, давайте, давайте…” А хто дасть? Люди шукають легких рішень, що хтось інший за них це зробить… Я таких людей розчарую і скажу прямо – лише вони можуть змінити країну. Найбільш активна частина суспільства, яка розрізняє персоналії та партії, на жаль, сидить за клавішами – “партія Інтернету”. Більшість цих людей і не ходять на вибори. Замість того, щоб стати центрами поширення правди, інформованості, усвідомленого вибору, вони обмежуються лайками і демотиваторами в мережах. Голосує здебільшого “партія населення”, більша частина якого живе у злиднях, залежна від влади, від тої рибини, яку влада кидає під кожні вибори у вигляді підвищених пенсій або “Юлиної-Вітиної тисячі” чи ще якихось разових акцій.

Всі правильні слова вже сказані: як зробити податки справедливими, кредити доступними, як збудувати нормальну судову систему, як реформувати охорону здоров’я, як зробити гідною і доступною освіту. Все це написано і зроблено у багатьох країнах до нас. Немає проблеми відсутності розуміння того, що треба робити. Немає моралі і політичної волі це робити!

Кожен має гідно пройти свій шлях: щоб мати потім моральне право вийти до людей і не ховати очі. І за той час, що залишився до виборів, опозиція має діяти відповідально, суспільство має бути відповідальним, журналістика також. Ось тоді у країни буде шанс, абсолютно реальний. Досить нам скиглити плачем Ярославни. Бог нам дав достатньо, задля того, щоб ми цим розпорядилися відповідально.

Анатолій ГРИЦЕНКО,
голова партії «Громадянська позиція»