Існує стереотип, що українці ніяк не можуть об’єднатися. Ще півроку тому, коли у аналітиків питали, чи відбудеться передвиборне об’єднання “Батьківщини” і “Фронту змін”, більшість з них відкидали цей варіант як малоймовірний. І тим не менше, це відбулося. Тиск із боку влади, хоч як це не парадоксально, лише підштовхнув до такого об’єднання. Долучились і менші партії: «За Україну», «Реформи і порядок», Рух тощо. За дужками об’єднання лишаються «УДАР» Кличка і «Свобода». Але з ними можлива (і, як показали вибори обухівського мера, конче необхідна) координація в мажоритарних округах. Отже, при всіх проблемах, які має наша опозиція, наявний позитивний тренд. Завдання в тому, щоб його закріпити.

 

Ще один стереотипний підхід полягає в тому, що програми не мають значення, адже люди розчаровані і не вірять словам. Тим не менше, особисто я переконаний: якщо ми хочемо бути цивілізованою країною, під час виборів має бути конкуренція програм.

 

Тому як би ми не критикували ті чи інші підходи, те, що зробила на круглому столі 28 травня Об’єднана опозиція «Батьківщина», винісши на обговорення проект своєї програми, — крок у правильному напрямку. Примітно, що на обговоренні були присутні експерти, які консультують різні політичні сили, в тому числі й опонентів Об’єднаної опозиції. Надалі відбудуться обговорення в регіонах і за окремими напрямками. Скажімо, наприкінці тижня планується круглий стіл стосовно зовнішньополітичного розділу. Отже, започаткована дискусія має перетворитися не на «одобрямс», а стати початком ширшого обговорення. До речі, в ході обговорення пролунало, що треба активніше підключати представників громадянського суспільства. Погоджуюся, що це розширило б можливості співпраці опозиції і громадянського суспільства.

 

Мене питали журналісти: а які ж одне-два гасла в програмі є найпривабливішими? Гадаю, що якраз варто відмовитися від чогось «красивого», у що можна упакувати і швидко «продати» виборцю. Традиційний український підхід полягав у тому, щоб написати таку програму, де було б багато малоймовірних обіцянок. Я не економіст, і мені важко оцінити соціально-економічний блок. Але я не знайшов там популістських обіцянок на кшталт надати статус держслужбовців вчителям чи лікарям, що «ничтожесумняшеся» обіцяв кандидат у президенти Янукович у 2009-2010 рр., хоча тоді було зрозуміло, що це виконати неможливо.

 

Як на мене, головний ключ до змін у країні – відновлення балансу різних гілок влади. Це і дасть змогу повернути країну на демократичний шлях розвитку. Проблема полягає в тому, що помаранчеві не закріпили в законах завоювання революції 2004 р. Ці помилки мають бути враховані. Фактично в кожному розділі програми Об’єднаної опозиції є конкретні пропозиції і законопроекти: перехід до відкритих партійних списків (до речі, Янукович це обіцяв у своїй програмі, а вчинив діаметрально протилежне); заборона на зміну виборчого законодавства напередодні виборів; прийняття закону про опозицію; створення громадського телебачення; передача функцій держадміністрацій виконавчим комітетам районних і обласних рад. Саме це і стане реальним розвитком місцевого самоврядування –про що обіцяють всі сили, але забувають, коли приходять до влади. Тому важливо, щоб опозиція запропонувала конкретні законопроекти, спрямовані на реалізацію цих передвиборчих гасел.

 

Але закони не запрацюють самі по собі, якщо система залишиться наскрізь корумпованою. Звідси й пропозиція провести «антикорупційну люстрацію», створити Національне антикорупційне бюро, використати (за досвідом Грузії) скляні, прозорі приміщення для міліції, податківців тощо.

 

Ряд пунктів, звичайно, потребує дискусії. Зупинюся на тому, що мені найближче: конституційний дизайн. У проекті програми є те, що дуже любить електорат: обіцянки відкликання депутатів, оголошення референдуму про висловлення недовіри президенту – але це насправді відсутнє в практиці більшості цивілізованих країн, оскільки є інші методи. І одним із них має стати закон про імпічмент президенту, який якраз і пропонує прийняти опозиція – інакше це положення Конституції 1996 р. перетворюється на порожню декларацію. Зрозуміло також, яке несприйняття викликає діяльність Конституційного суду, який фактично перетворився на відділ адміністрації президента. У проекті програми йдеться про те, що його функції треба передати спеціалізованій палаті Верховного суду. Не певен, є й інші засоби забезпечити незалежність КС. Тут важливо, щоб у боротьбі з авторитаризмом не впасти в інші крайнощі.

 

Опозиція пропонує змінити і механізм формування Конституційної асамблеї. Зараз це фактично орган, який призначається Януковичем. Опозиція пропонує створити Національну Конституційну асамблею в статусі спеціальної парламентської комісії. Це теж не зовсім те, що розуміють у світі під Конституційною асамблею, але, безумовно, суттєвий крок вперед, порівняно з відверто маніпулятивною діяльністю адміністрації Януковича.

 

У цілому, вважаю, що проект програми є прийнятною базою для подальшої дискусії. Тим більше, тут опозиція зіграла на випередження своїх провладних опонентів. Крок зроблено – тепер треба чекати програм інших сил. І хай буде здорова конкуренція.

 

Олексій ГАРАНЬ,

професор Національного  університету

«Києво-Могилянська академія»