Їх тут найбільше в Україні і вони розташовані в найнесподіваніших місцях – на стрімкій і високій горі, як у Кременці, або на острові посеред непрохідного болота, як у Бережанах. Неможливо побувати на Тернопільщині і не відвідати бодай якийсь один із 34-х тутешніх замків.

 

Упродовж століть тут був прикордонний край, який потерпав від нападів степових кочівників і який ділили державними кордонами Литва і Польща, Російська та Австро-Угорська імперії. Століттями на цій землі не припинялися війни, свідками яких залишаються понад три десятки замків та їхніх руїн, що дотепер збереглися на території Тернопільської області. Середньовічні фортеці зрештою стали однією з головних туристичних приваб Тернопільщини, їхню популярність можна порівняти зі знаменитими Медоборами та карстовими вапняковими печерами.

Муровані фортифікації здебільшого були споруджені в 16-17-му століттях, але місцеві мешканці та тутешні екскурсоводи обов’язково розкажуть мандрівникам кілька легенд, які пов’язують цю місцевість ще із княжими часами. У Бережанах, скажімо, довелося почути історію про заснування міста князем Ярославом Осмомислом, який заблукав на ловах, але з лісу його вивів на берег Золотої Липи золотистий олень. У такий спосіб деякі краєзнавці пояснюють зображення на гербі міста оленя, який насправді є традиційним у міській геральдиці Речі Посполитої символом мисливства, відомим під назвою “олень святого Губерта”. До речі, таку ж історію про оленя і заблукалого Осмомисла розказують в Рогатині, пояснюючи “рогату” назву свого населеного пункту. Зрештою, Осмомисл зі своїм оленем міг і не одне місто заснувати.

Бережанський замок започаткували у 1554 році власники міста – родина магнатів Синявських. Треба сказати, ця оборонно-житлова споруда виявилася унікальною. На відміну від більшості тогочасних твердинь, замок у Бережанах постав не на високій горі, а навпаки – в заболоченій річковій долині на острові, утвореному двома рукавами річки Золота Липа. Історики кажуть, що 1620 року татарські чамбули, які снували в околицях Бережан, не наважились штурмувати міські укріплення, були розбиті і, за легендою, втікаючи у степи, потопили все награбоване в набігах золото у ріці, яку відтоді й називають Золотою Липою. Але місце, де лежать затоплені скарби, досі невідоме. За аналогією з цією легендою, навіть страшно подумати, що в такому випадку було потопленим у річці Гнила Липа, яка протікає через згадане вже місто Рогатин.

Своїх теперішніх архітектурних обрисів  Бережанський замок набув тільки на початку 17-го століття, коли італійські архітектори перебудували його за новою модою – навколо замкових валів добудували чотири бастіони. Замок набув форми п’ятикутника із чотирма оборонними вежами, три з яких дотепер збереглися. Підступи до замкових укріплень були захищені водою, а потрапити до замку можна було перекидним ланцюговим мостом через в’їздну браму, оздоблену кам’яною різьбою. Згодом у східній частині замку збудували палац, який за пишне оздоблення порівнювали з краківським Вавелем.

Замок у Бережанах відбив декілька татарських і козацьких нападів, але двічі твердиню брали штурмом. Спершу це зробили козацькі загони Максима Кривоноса, згодом – шведська армія.  Пізніше у замку зупинялися перші особи великих європейських держав: графи Синявські приймали в Бережанах польського короля Августа ІІ, а в травні 1707 року тут побував український гетьман Іван Мазепа та московський цар Пьотр Перший. Правда, меморіальна дошка на стіні замку згадує лише угорського вождя визвольної війни Ференца Ракоці, який, виявляється, звідси звернувся до угорців із маніфестом про визволення від австрійського панування. Ракоці, мабуть, і подумати не міг, що через якихось сто років Бережани стануть містечком на східній околиці Австрійської імперії.  

Одна з найдавніших будівель у Бережанах – замковий костел з двома каплицями, які є усипальницями родини Синявських. Зараз тут тривають неквапні реставраційні роботи. Тим часом термінового порятунку потребує не тільки ця сакральна споруда, але й замок загалом. Торік тут стався обвал однієї стіни, після чого повсюди з’явилися таблички із застереженнями для туристів та місцевих дітлахів. 

Попри аварійний стан, Бережанський замок відкритий для оглядин, мандрівникам лише забороняють підніматися на стіни фортеці. У давніх підвалах виставлені на огляд окремі фрагменти архітектурного декору, рештки колишньої розкоші. Біля входу в підвали – вантажівка-полуторка, якою, як розповідають краєзнавці, з Бережанської тюрми, що в радянський час розташувалася в замку, працівники органів НКВС вивозили трупи замордованих націоналістів.

…До найкраще відреставрованих замків на Тернопільщині належить, мабуть, фортеця у Збаражі. Судячи з фотоілюстрацій при вході до цього архітектурно-музейного комплексу, цю оборонну споруду буквально підняли з руїн в п’ятдесятих роках минулого століття.

Збаразький замок був збудований на початку 17-го століття за задумом італійського архітектора Вінченцо Скамоцці як ідеальна фортеця-зірка (такий принцип побудови був закладений також під час будівництва міста-фортеці Станиславова – Івано-Франківська – авт.). Тутешні магнати Збаразькі – Кшиштоф та його брат Єжи – познайомилися з цим італійцем у Падуї і запросили до себе. Перед тим, як приступити до будівництва, Вінченцо Скамоцці описав свій архітектурний проект у спеціальному трактаті. 

Замок при будівництві було обгороджено земляними валами шириною 24 метри та висотою 12 метрів, а навколо нього був виритий рів шириною до 40 метрів. Бастіони на кутах фортеці виступали назовні і були пристосовані для використання артилерії (жерла гармат, кажуть, – єдині артефакти, які залишилися в експозиції музею з часів пізнього середньовіччя). У середині бастіонів – кам’яні каземати. Підземні ходи колись вели до палацу та глибоченної криниці, яка дотепер лякає відвідувачів бездонним відлунням. Ще один потайний хід вів за мури замку і служив для несподіваних вилазок. 

Тепер у відновлених казематах розташовані експозиції дерев’яної скульптури, старовинної зброї, виставка знарядь тортур та ресторан, в якому відбуваються різні імпрези. У відновленому замковому палаці зібрано меблі, предмети інтер’єру, портрети, які нагадують про колишню шляхетську велич твердині. У центральній залі відвідувачів зустрічають бюсти Хмельницького та його полковників. Під час козацької війни під стінами замку загинув Нестор Морозенко, був поранений Іван Богун. Після довготривалої облоги замок був захоплений козаками. Але остаточно твердиню було зруйновано пізніше – турками в 1675 році.

…Від замку у Кременці залишилися тільки незначні його рештки на високій і стрімкій горі, яка, кажуть, здавна була зовсім лисою. На цьому природному підвищені ще за княжих часів стояв дерев’яний замок, який не зміг взяти штурмом хан Батий. Кременецька твердиня, як розповідають тутешні гіди, лишилася неприступною, бо оборонці лили на схили гори воду, яка взимку швидко замерзала і перетворювалася на лід. Жартівники говорять, що саме під час штурму Кременецького замку монголи винайшли такий вид спорту, як бобслей.

У 16-17-му століттях Кременець став знаменитим курортом, відколи польський король Сигізмунд Старий подарував ці землі як посаг своїй дружині – італійці Боні Сфорца. Начебто саме за наказом королеви Бони у Кременецьких горах насадили хвойних дерев і почали лікувати сухоти. Тоді ж було зведено кам’яні мури замку, який простояв аж до козацьких воєн і був здобутий полковником Кривоносом.

З вершини гори видно Почаївську Лавру, а містечко внизу з церквами та знаменитим колегіумом-ліцеєм (свого часу за рівнем освіти дорівнював Віленському університету, зокрема, тут викладав брат Адама Міцкевича – Олександр) виглядає іграшковим. До речі, це найбільш західне місто України, в якому побував Тарас Шевченко, тут він збирав матеріал для своєї поеми “Варнак”, робив замальовки, які чи то сам загубив, чи то в нього вкрали. Кажуть, Шевченко сильно хотів подивитися на сусідній Підкамінь, але не знайшов провідника через кордон. А там, за Кременцем, була уже інша країна. 

Богдан СКАВРОН