Ювілейний, десятий, фестиваль «АртПоле-2012» з 12 до 16 липня розгорне насичену мистецьку програму серед яблуневого саду на дністровських кручах. Один із найвідоміших українських open air’ів, що виник десять років тому в селі Шешори, потім проводився на Поділлі та під Одесою, повертається на Франківщину. Цього року фест відбудеться в селі Уніж Городенківського району.

Впродовж десятилітньої історії фестивалю на його сцені були представлені Австралія, Австрія, Білорусь, Велика Британія, Грузія, Італія, Молдова, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, США, Угорщина, Україна, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція…  Бо «АртПоле» – це велика творча лабораторія просто неба з різноманітними майстернями (від традиційного гончарства до сучасних віджеїнгу), кінопоказами, ленд-арт програмою та вечірньою world music сценою. 

Чим потішить фестиваль цього року?

На «АртПолі» в Унежі гратимуть друзі і постійні учасники фестивалю – «ДахаБраха», «Перкалаба» та «Бурдон». Новий перформанс створює Уляна Горбачевська — цього разу в ньому задіяні відомі європейські музиканти. Сергій Жадан разом з гуртом «Ойра» та Андрієм Кириченком готують музично-поетичну акцію. Програма «АртПоля» наповнюється щодня. Вже відомо про участь енергійних та іронічних «Mitch & Mitch» та професіоналів world music сцени «Vołosi» з Польщі, фінських прихильників балканської музики «Jaakkoo Laitinen & Väärä Raha», а також інтернаціональних «Transglobal Underground», яких відвідувачі «АртПоля» добре запам’ятали з фестивалю 2008-го. Виступи музикантів оздоблюватимуть віджеї з різних міст України та інших країн.

Яблуневий сад над Дністром — дерева, люди, птахи, гнізда… А тепер ще й шпаківні від львівського художника Мирослава Вайди, які обіцяють стати однією з окрас цьогорічного фестивалю. У ленд-арт програмі фестивалю також братимуть участь добре відома відвідувачам «АртПоля» Жанна Кадирова (Київ) і нові імена — Віталій Кохан (Суми), Світлана Гусакова й Артем Зданевич (Берлін — Брест). Вдосконалюються різноманітні майстерні — гончарство, ковальство, витинанки, танці, співи для професіоналів і аматорів, насичена денна програма для дітей.

Цілком ймовірно, що про деякі проекти поки що не знає ніхто, навіть організатори, адже народяться вони безпосередньо на фестивалі. Завдяки спільній енергії «АртПоле» — завжди більше, ніж подія. Це явище створюють люди, які приїжджають сюди з готовністю сприймати експеримент і брати в ньому безпосередню участь. Тут поєднуються різні культурні традиції, і кожен знаходить актуальну форму сказати про вічне. Одним з таких експериментів власне і є «Хмелева Project», який є презентацією «АртПоля-2012».

Словом, неодмінно приїжджайте на «АртПоле» – воно того варте!

Пряма мова

Десять років – неабиякий вік для музичного фестивалю. «Галицький кореспондент» попросив одного з головних промоутерів  фесту Ольгу МИХАЙЛЮК пригадати, як все починалося:

– Це сталося десять з половиною років тому, взимку. Мій друг у справах полетів до Австралії. А я, щоб здивувати себе і його після повернення, вирішила розшукати щось надзвичайне в Україні. Наприклад, у Карпатах. Скажімо, зйомку документального кіно. Насправді я не знала, що ми будемо знімати, але відчувала майбутню пригоду. Команда підібралася достойна, і ми вирушили. І зустріли в горах різних непростих людей — Тафійчука, Нечая і святу Марію (фельдшерку з Криворівні,  таку світлу, що, познайомившись з нею, розлюбити Карпати вже неможливо). Ми слухали колядки, дивилися на небо і гори, пили багато горілки, бо всюди нам бажали тільки щастя-здоров’я. А потім познайомилися з Галею з Пістиня, яку випадково розсмішили своїми теоріями щодо гуцульських свят в автобусі Косів-Коломия, і вона запросила нас до себе на Маланку. І ці люди, це божевілля, ця радість навколо зробили з нами щось надзвичайне. Любов – зрозуміли ми. І всім серцем полюбили цих людей, один одного і Карпати. І коли вже після свят я записувала інтерв’ю, в яких гуцули з жалем зізнавалися, що мусять рубати свої ліси, я зрозуміла, що вони просто не можуть вигадати інший спосіб існувати. А ми вигадали.

Екологічний табір, фестиваль, дружньо налаштовані туристи й гостинні господарі. Але все виявилося не так просто. Ті, хто погодився підтримати ідею грошима, розчинилися в просторі прямо напередодні фестивалю. А ми ж вже уявили свято. Музики готові, сценарії написані, гуцули чекають. І саме тоді ми (більшість з яких являє сьогодні Агенцію «АртПоле») з авторів ідеї перетворилися на організаторів. У Франківську познайомилися з «Перкалабою», і в нас з’явилися звук і світло. Волонтери позбивали колоди, і в нас з’явився поміст. Гуцули привезли з гір весільний намет, і в нас з’явився дах. Першу нашу сцену ми встановили на шкільному стадіоні села Шешори. Пам’ятаю прохолодну ніч, коли, чекаючи на заміну, сиділи втрьох на сцені, закутані в брезент, і дивились на зірки, що падають. Я нарахувала сімнадцять, а бажання було одне — щоби вдався цей фестиваль. Потім друзі заснули. Я була вже одна, коли п’яненький гуцул, який йшов повз сцену, йойкнув і підскочив, перелякавшись моїх шарудінь. «Ти що, малий, робиш?» — спитав. Я відповіла: «Охороняю». Через півгодини він приніс самогон, банош і сокиру, сказав, що тепер можу охороняти, і зник у темряві.

Потім було різне. Сумніви. Втома. Невдячність і, як наслідок, тотальне небажання продовжувати. І вкотре почуте від гуцулів «Хіба хочеш — мусиш». І знову все спочатку. І знову аж до розуміння якогось найвищого сенсу своєї дивної праці. Коли відчуваєш, що любиш — цих людей, цю музику, цей світ. Як в любові — коли все раціональне кричить тобі, що варто зупинитися й відмовитися, а щось більше й невідоме веде тебе далі… В Космос? Навіть якщо ніколи не досягнеш результату, насолоджуйся процесом. Слухай птахів, поки ліпиш горщики. І тут вже не зрозуміло, що важливіше — горщик чи пташиний концерт. Роби, що хочеш! Роби, що любиш! Це і є життя. Хіба воно має результат?

Будь-яке наукове відкриття, хороша п’єса і грандіозний концерт — це лише точка, пункт, момент усвідомлення, що підштовхує до подальшого руху — творення з любов’ю. І не важливо, чи обов’язково буде результат — будинок, дерево, син (хоча це, звичайно, ідеальна ситуація). Важливо, що любов рухає світ у правильному напрямку. Так мій друг повернувся з Австралії вже в іншу історію. І кожен з нас став жити своїм життям. І зараз — десять років по тому — між першим і останнім абзацом цього тексту — він зателефонував і сказав, що хоче приїхати на фестиваль, бо дуже скучив за музикою. Впевнена, що не тільки він!