Коли у 1989 році працівник галузевого науково-дослідного інституту у Калуші Юрко Іздрик почав робити свій власний літературний журнал, відбулася непомітна культурна революція. У середовищі політичного самвидаву з’явився український андеграундний мистецький журнал. У культурному просторі з’явилося відображення естетичних уподобань нових авторів, які були несумісними не тільки з радянською системою, а із системою взагалі, для яких писання по-українськи було просто органічною присутністю у контексті світової літератури. Перший номер “Четверга” друкувався на єдиному на той час у місті ксероксі в приміщенні прокуратури…


У це трохи важко повірити, як у вік власних дітей, якщо тобі сорок з чимось і ти раптом усвідомлюєш, що вони стають твоїми ровесниками. Але так є – часописові текстів і візій «Четвер» цього року виповняється двадцять, а він існує далі. І це справді важливіше, ніж «десять кроків назустріч людям» чи проект бюджету 2009.

Незважаючи на перестройку і національно-визвольний рух, у 1989 році вся українська література могла публікуватися лише у офіційних,  державних, все ще комуністичних видавництвах. Незалежний самвидав був виключно політичним. Якщо у ньому іноді з’являлися мистецькі речі, то вони зовсім не відображали естетичних уподобань нових авторів, які були несумісними не тільки з радянською системою, а із системою взагалі, для яких писання по-українськи було просто органічною присутністю у контексті світової літератури.
Коли у 1989 році працівник галузевого науково-дослідного інституту у Калуші Юрко Іздрик почав робити свій власний літературний журнал, відбулася непомітна культурна революція. Надивившись на контркультурні російські видання, Іздрик вирішив зробити щось таке по-українськи. Вважав, що такого ще не було, не знаючи про цілком літературний альманах «Скриня», розгромлений чекістами у сімдесятих.
Перший номер часопису майже повністю складався з творів Іздрика і його товариша Пепи. Макет журналу робився вручну – на листки клеєм наклеювалися вирізані ножицями рядки текстів та фрагменти ілюстрацій. Назва «Четвер» була вибрана з кількох десятків варіантів тому, що гарно, звучно, вагомо і ні до чого не зобов’язує. Ще один засновник – Антон Селюх – знайшов вихід на «Прикарпатський культурний центр», створений Юліаном Пікарем, і єдиний тоді франківський ксерокс у прокуратурі. Було зроблено двісті примірників журналу. Наклад, що продавався власне у тому центрі на сотці, дуже скоро розійшовся. На новий вільний часопис звернули увагу.
Готуючи друге число, Іздрик розвісив на франківських парканах оголошення про те, що незалежний літературний журнал запрошує до співпраці авторів. Власне так з’явилися визначальні персонажі «Четверга» – Володимир Єшкілєв, Анна Середа, Володимир Мулик, Марія Микицей. Другий номер став справжнім раритетом. Через різні труднощі вийшло тільки двадцять три примірники.
Невдовзі Іздрик познайомився з Юрком Андруховичем, який щойно повернувся з навчання у Москві і мав намір зробити літературний український журнал. Побачивши «Четвер», Андрухович сказав, що це те, чого можна було хотіти. Він долучився до Іздрика, ставши співредактором часопису. А художниця і книжковий дизайнер Олена Рубановська стала візуальним редактором. На той час опорою видання був Ростислав Гуль зі своїм фондом. Редакційні наради відбувалися у вуличному кафе під горіхами біля пасажу з боку медичного інституту. Третій номер, вибудуваний за принципом енциклопедії, був зроблений вже типографським способом. І став справжньою сенсацією. Вперше така незвична українська література була надрукована у повноцінному журналі, який не залежав від ніякої цензури. Єдиним критерієм була  художня якість тексту. Після презентацій у франківській філармонії, у Львові і Києві стало очевидним, що у Франківську сформувалося неповторне мистецьке середовище. Невдовзі воно отримало назву «станіславський феномен». І тоді ж у франківській головній газеті з’явилася стаття «Батьки духовної отрути», в якій авторів журналу звинувачували у войовничій аморальності. Незважаючи на те, що міський відділ освіти рекомендував не допустити молодих читачів до «Четверга», незалежний часопис заборонити було вже неможливо (між іншим, твори деяких авторів, опублікованих у «Четвергу», входять тепер до шкільної програми). Після восьмого номера, який був вибіркою найкращого з попередніх чисел, «Четвер» переїхав до Львова. Юрко Іздрик, на той час уже знаний письменник, фактично сам робив том за томом, публікуючи ті рукописи, які йому подобалися. Легендарний «Четвер» став місцем дебюту безлічі авторів, які тепер означають сучасну українську літературу. Наступний номер «Четверга», який недавно знову повернувся до Франківська, буде тридцять першим.
Так сталося, що завдяки Юрієві Іздрику та його часописові текстів і візій у цілому світі є дуже багато людей, для яких Івано-Франківськ і Україна асоціюються лише з «Четвергом». А завдяки «Четвергові» в Україні існує ціле покоління читачів, для яких українська література є близькою, рідною і улюбленою. І це насправді значно важливіше, ніж може здаватися.

Тарас ПРОХАСЬКО