Якщо мавпу посадити за кермо «Мазераті», машина з великою ймовірністю буде розбита. Якщо дати бюлетень людині, яка не розуміє, що з ним робити, – розбитою буде країна.

І проблема тут не в «Мазераті» і не в демократії. А в тих, хто ними намагається користуватися.

***

В історії України є багато сторінок про боротьбу за незалежність. А про боротьбу за демократію?

Ризикну припустити, що боротьба за демократію як таку у нас завжди була фоновою. Епіцентр революції 1917 року був не у нас. Так, у нас також були спалахи. Так, у нас тривала війна. Але це була війна за незалежність і за право грабувати територію.

А переможці встановили таку «демократію», за якої з одного пункту в бюлетені треба було обрати один. І спробуй не обери.

В 1991 році ми таки отримали незалежність. А демократія дісталася наче в якості бонусу. Щоб «усе як у людей». Ми свою демократію не вистраждали. Не завоювали потом і кров’ю. А отже, і не усвідомлюємо її цінність.

Точно так само на початку 90-их багато громадян приватизаційні ваучери радісно обміняли на пляшку горілки. Тому що горілка – це просто і зрозуміло. І не треба думати. 

***

У Сергія Діброва в його «Українській політиці для чайників» є чудова фраза: «Країна – це дім, держава – це ЖЕК».

Ця фраза покликана пояснити різницю між поняттями «держава» і «країна», яку досі багато хто не розуміє. А також вона повинна підштовхнути до думки, що президент, міністри, депутати – це наші підлеглі. А не навпаки.

Можна розвинути аналогію. В нашій державі справді дуже багато від ЖЕКу – хамство «начальників», бюрократія, занепала інфраструктура, неможливість добитися правди і обов’язок платити внески, незалежно від якості чи наявності яких-небудь послуг взагалі.

Але ж є і ОСББ.

Мені, наприклад, пощастило. В нашому домі з самого початку працює ОСББ. Чисті під’їзди, камери спостереження в ліфтах. Регулярно підстригають газони і поливають квітники. Дитячий майданчик без битих пляшок і недопалків.

Правління працює і періодично звітує. Ми користуємося плодами цієї роботи і платимо квартплату. Якщо плоди погані, то правління переобираємо.

Так має бути і в масштабах країни. Але Україна десь застрягла між ЖЕКом і ОСББ.

Одні виборці намагаються призначити менеджера, інші – вибрати собі хорошого пана. Треті взагалі продають свій голос. Хоча вони такі ж, як і ті, що шукають пана, – адже, по суті, продають у рабство своїх дітей і внуків.

 ***

Я б і радий на завершення сказати – а ось вона, команда менеджерів, яка остаточно перетворить ЖЕК на ОСББ! Але такої команди на обрії поки що немає.

Зате є команда, яка душить в суспільстві усі паростки самоусвідомлення, що тільки зароджується. Розганяє мітинги, стежить за журналістами, тягне на допити блогерів, вривається в офіси підприємців. 

Ця команда вже при владі. І вибори в жовтні – важливий тест. Можливо, остання перевірка – чи є в нашого народу інстинкт самозбереження.

Адже якщо переможе партія рабовласників, наступних виборів може вже й не бути. Як вже немає їх у Білорусі. Де свідомість дорослих людей утримується в стані перманентної соціальної інфантильності. Не потрібно думати, не потрібно розвиватися – Бацька все вирішить сам. 

Якщо рабовласники програють, нас також зовсім не рай чекає. Продовжиться мучівний процес дорослішання. Ми будемо матюкатися і вчитися. Вчитися керувати політиками. Міняти людей при владі. Віддавати голос більш гідним.

Так, будуть з’являтися нові претенденти на роль «доброго пана», але кожного разу перемагати їх буде дедалі легше.

У нас ще є надія пожити в цивілізованій країні, не виїжджаючи за кордон. 29 жовтня її може не стати. Рабів може виявитися більше.

Роман ШРАЙК,

засновник сайту durdom.in.ua

“Українська правда”