Кількадесят ретро-мотоциклів, картів та старих автівок просто неба – такий подарунок Косову та його гостям на День міста, 7 липня, зробив місцевий мотоклуб “Highlanders”. Члени клубу вже багато років збирають раритетну техніку, але виставляють її на огляд публіки вкрай рідко.

Особливо тішаться дітлахи. Можна залізти на будь-який “мотоцик” чи сісти за кермо першого у Союзі “горбатого” і на мить відчути себе крутим гонщиком. Зробити фото на пам’ять. На перший погляд, майже увесь ретро-парк — старі нефарбовані розвалюхи. Але це враження оманливе. Уся техніка на ходу, запевняє керівник клубу Василь Курищук і при кореспондентові “ГК” заводить двигуни моделей. Їхній зовнішній вигляд вирішили не покращувати, щоб підсилити враження від ретро-моделей. Мотоклуб навіть влаштував святковий заїзд на цих мотоциклах до Дня перемоги. 

Німецький DKW 1938 року і поруч трохи молодша радянська “Москва”. Різниці ніякої. “Різниці не знайдете, бо “Москва” є точною копією “німця”, – зауважує Василь Курищук. Він пояснює: усі “винаходи” радянського авто- і мотопрому є лише вкраденими технологіями. “Німецькі заводи після війни були повністю вивезені до СРСР. Заводи продовжували випускати німецькі мотоцикли, але вже з радянськими назвами. Робили ті ж самі моделі, з тими ж самими кубатурами. Німецьку заводську лінію вивезли і розкидали по цілому Радянському Союзу. Одні моделі робили у Москві, інші у Коврові, ще інші у Мінську. Назви цих міст дали назви моделям мотоциклів. Є у колекції мотоклубу і радянські копії мотоциклів, які виробляв завод BMW — вивезені лінії цього заводу працювали, зокрема, у Києві. Це ж саме стосується перших радянських автомобілів. Здебільшого, це були копії моделей “Opel” та “Fiat”.

Екзотику на колесах члени клубу збирали понад 20 років. “Хто що де тільки міг знайти, приносив сюди, ми збирали докупки і так зробили колекцію, що вже й не гріх виставити”, – каже Курищук. Історія віднайдення найстарішого експонату – вищезгаданого Audi DKW 1938 року випуску нагадує казку. “Люди продавали хату у селі Слобода Коломийського району. Батько помер, а сини ділили майно. Що було у стодолі — продали на металолом, а до стриху так і не дійшли. Вони навіть не знали, що у них на стриху стоїть такий раритет. Інші люди, які купили цю хату, почали робити у ній ремонт і поступово дійшли до стриху, а там — мотоцикл. Це та історія, яку ми знаємо. Треба ще дослідити, як цей німецький красень потрапив до Коломиї. У нашій колекції це єдиний мотоцикл закордонного виробництва. Вся техніка радянська, тому особливо цікаво, хто приїхав на цьому DKW і звідки?”

 

Виставка приваблює чимало публіки. Дехто прагне сфотографуватися, хтось хоче відчути себе за кермом ретро-автомобільчика, а комусь дорогі спогади про юність. “Вчора одна жіночка прийшла, подивилася на виставку й сміється: “Хлопці, я що, потрапила в Совєтский Союз?” Люди щиро дивуються, що ми це все зберегли і не викинули на металолом. Ми нічого не продаємо. Реставруємо і виставляємо, деколи робимо урочисті проїзди, щоб люди бачили історію. Буває, одні приїжджають і кажуть: давайте ми у вас все це купимо. Але ми нічого не продаємо, хочемо це зберегти для нашої молоді. Старші люди теж тішаться. Дехто приходить і згадує свою юність. Недавно чоловік розчулився, коли побачив тут модель мотоцикла, на якому його вчив їздити батько”.

Цьогоріч клуб “Highlanders” відзначить 6 років з дня створення. У Косові склалася унікальна ситуація — байкер-клуб і мотоклуб не конкурують, а навпаки працюють як одна організація з однією емблемою та назвою “Highlanders” (у перекладі з англійської — горяни – авт.). На емблемі у нас є слова “сила в єдності”. Сьогодні довкола клубу об’єдналися байкери, ендуро, чоппери, кросмени – словом, усі, хто захоплюється мотоциклами і мотоциклетним спортом, а також реставрацією техніки. Клуб приймає усіх, кому любий мотоспорт – від малого до великого. Похвалитися є чим — діти, які займаються у клубі, постійно беруть участь у чемпіонатах України і таки стають чемпіонами.

 

Василь Курищук робить “ГК” екскурсію у майстерню клубу. У кількох просторих кімнатах ще кільканадцять мотоциклів та картів — гоночних машинок, які потребують ремонту. На стінах — довжелезні полиці з безліччю деталей, детальок та інструментів. Справжнє царство металу! Окрему кімнату вирішили виділити під імпровізований музей. “Хочемо показати не лише старі мотоцикли, але й усе, що пов’язане з епохою. Оскільки усі мотоцикли радянські, збирати вирішили експонати часів СРСР. Тут і маленький переносний телевізор “Електроніка-100”, і банка салідолу, старі радіоприймачі, примуси, мотоциклетні костюми та шоломи, портрет Леніна та навіть плакат “На работе не пить”, який мотолюбителі знайшли в приміщенні майбутнього клубу.

За Союзу Василь Курищук вів у Косівському ДОСАФі секцію карта та секцію мотоцикла. Любов до мотоциклів передалася синові, який став майстром спорту. Коли тато більшість часу проводить з мотоциклами та колегами по захопленню, у сина, схоже вибору й не було. “Мабуть так, – погоджується Василь Курищук. З іншого боку, з чужою дитиною ніколи не будеш таким вимогливим, як зі своєю власною. Тому так виходить, що для сина найкращим тренером є його батько”. Василь Курищук радо займається з різними дітьми, однак після трагічного випадку, який стався минулого року на Кіровоградщині, коли 13-річний хлопчик розбився на мотоциклі, доводиться змінювати методику навчання. “Я тепер треную дітей тільки у присутності їхніх батьків. Або, коли на гонки виїжджаємо, то завжди їде хтось із батьків. Намагаюся дітей перелаштовувати на більш безпечний картинг. Зрештою, це матиме практичну користь для дитини, коли вона підросте і купить машину”.

 

Наталка ГОЛОМІДОВА