Сьогодні українське суспільство дезорієнтоване і розгублене. Соціологія точно і безжально засвідчує: рівень недовіри до суспільних інститутів, органів влади, політичних еліт небувало високий. Чи не єдиною інституцією, до якої більшість українців зберігають повагу, до голосу якої прислухаються, залишається церква.

Як церква бачить свою місію в роздертому протиріччями суспільстві, в країні, де політики цинічно маніпулюють громадською думкою, постійно провокуючи конфлікти на ґрунті мови, історії, культури? Які перспективи подолання розколу у вітчизняному православ’ї й чи з’явиться в Україні єдина помісна церква?

Про це й не тільки розмовляємо з главою Української православної церкви Київського патріархату Філаретом, який днями побував на Прикарпатті. У своїх проповідях у Манявському скиті й Івано-Франківську Патріарх закликав українців захистити рідну мову і державу.

– Ваша Святосте, цього року церква Київського патріархату відзначає своє 20-річчя. Озираючись на пройдений шлях, які події згадуєте найчастіше, які робите висновки?

Для мене найважливішою подією стало те, що я обрав шлях утворення в Україні автокефальної, тобто помісної, церкви. Це шлях вірний. Чому він вірний? Тому що Україна стала незалежною державою. Якби Україна не була незалежною державою, тоді б автокефалія була сумнівною. Оскільки утворилась держава, то мусить бути і незалежна церква. Незалежна – це значить помісна автокефальна церква. Прикладом для цього служать всі автокефальні церкви у світі. Нема жодної автокефальної церкви, яка б не утворилась після утворення держави. Болгарія, Сербія, Румунія, Греція, Польща, Грузія – всі церкви там з’явилися тоді, коли утворились держави. І коли наша Україна стала державою, я зрозумів, що прийшов час і ми повинні отримати автокефальну церкву.

– Процес становлення Київського патріархату відбувався з величезними труднощами. Вам довелося долати шалений опір. Розповідають, що була загроза навіть Вашому життю. 

Я не думаю, що була загроза для мого життя, але перешкоди справді були великими. По-перше, Москва позбавила мене сану єпископа. Коли переконалися, що це не діє, – піддали мене анафемі. Та коли побачили, що і після анафеми за мною народ іде, тоді сказав нинішній Патріарх Кирил: «Анафєма нє сработала!»

Але, незважаючи на всі ці перешкоди, шлях наш був вірний. А вірний був тому, що Бог благословив. Тому, попри всі перешкоди влади і протистояння,  Київський патріархат росте. До цього часу росте. І як виріс! Якщо ми у 1992 році мали не більше 1200 парафій, то сьогодні маємо приблизно 5000. На сьогодні Київський патріархат за кількістю віруючих став найбільшою церквою в Україні. Нас 15 мільйонів. А в Московського патріархату, незважаючи на те, що в нього 11000 парафій, віруючих 9 мільйонів. Тому Київський патріархат став на сьогодні незнищенним.

– Які основні виклики, на Вашу думку, стоять сьогодні перед вітчизняним православ’ям, а зокрема перед церквою Київського патріархату?

Найбільшою проблемою для Київського патріархату є розділення українського православ’я. Тому що ми претендуємо на те, щоб в Україні була одна Київська  православна церква, а не дві – Київська і Московська. Це є наша найбільша біда і найбільша проблема.

Але якщо зараз Київський патріархат незнищимий і єдиний, то Московський патріархат в Україні сьогодні вже всередині роз’єднаний на дві частини. Більша частина – це ті, кого називають автокефалістами, тобто вони тяжіють до автокефальної церкви, а менша частина тяжіє до Москви. Оце розділення нам сприяє, це є перспектива, що ми можемо об’єднатись.

– Чому два десятиліття говоримо про помісну церкву, прагнемо цього, а процес іде так довго і важко?

Насправді це цілком природно. Всі церкви, які я назвав вище, процес визнання проходили дуже довго: по 20, 30 і 70 років. Російська церква – 140 років. Це перше. А друге – це вперта протидія Москви нашій церкві. Якби Москва не втручалась в українські справи і в церковне життя православної церкви в Україні, ми б уже просунулись значно далі. Візьміть розділення українського православ’я: хто спровокував це розділення? Москва.

– Ви маєте на увазі Харківський собор 1992 року?

Так, Харківський собор, проведений за допомогою московського КГБ. І українське СБУ доклалося. Вони всіляко сприяли тому, що був скликаний Харківський собор. Не було б його, ми б були єдиною православною церквою. Хоч, можливо, і не визнавали б нас, можливо,були б тимчасово в складі  Московського патріархату, але ми б боролись і вибороли б автокефалію.

– Вважається, що українці вже були майже за крок від визнаної православним світом єдиної помісної церкви, коли приїжджав Патріарх Константинопольський. Але щось не спрацювало. Чому не вдалося?

Це так говорили, що майже за крок. Але до чого за крок?

– Принаймні до визнання Константинопольським Патріархом Київського патріархату…

Так ми хотіли, але не так це бачив Константинопольський Патріарх. Він хотів приєднати Київський патріархат до Константинопольського. А ми від однієї залежності до іншої залежності не підемо! Ми були готові, щоб нас визнавали. Але не готовий ще Константинополь до цього, тому що Москва усяко на кожному кроці перешкоджає і тисне.

– Як сьогодні відбувається діалог між українськими церквами? Чи спілкуєтеся Ви особисто з предстоятелями УПЦ МП, УГКЦ?

Ми почали підготовку до переговорів з УПЦ Московського патріархату ще при Патріарху Олексієві. Коли став Московським Патріархом Кирил, ці процеси зупинилися. Та мало того, що припинився діалог, Патріарх Кирил прагне сьогодні ліквідувати самостійність і незалежність в управлінні Української православної церкви Московського патріархату.

Що стосується Греко-католицької церкви, то Греко-католицька церква – це все-таки католицька церква. Східного обряду, але католицька. Має бути об’єднання взагалі православ’я і католицизму, тоді хіба об’єднається Греко-католицька церква з Українською православною церквою. Але якщо зараз об’єднуватися в одну церкву, то це можливо тільки на основі повернення Греко-католицької церкви до того стану, в якому вона була до Берестейської унії. А щоб православні підпорядкувалися Риму – того не буде.

Та в нас є з Греко-католицькою церквою інше єднання. Обидві наші церкви захищають українську державність. У цьому ми єдині. І те, що я говорю, говорить і Блаженнійший Святослав, і кардинал Гузар. Тому що ми в цьому разом, і не тільки з Греко-католицькою церквою, але й з Римо-католицькою, і з протестантською церквами в Україні. На підставі державності ми всі єдині і тому свого часу створили Всеукраїнську раду церков. І там не просто співіснуємо, а співпрацюємо в захисті українського.

– Нинішня влада, схоже, ігнорує раду церков. Президент Янукович уникає з Вами зустрічатися…

Таке було, в минулому році. А в цьому році уже двічі зустрічався і ще хоче.

– Що Ви йому кажете?

Про всі проблеми. Перше, ми говоримо, щоб було рівне ставлення до усіх церков. Щоб не було так, що Московському патріархату підтримка, а іншим церквам – жодної підтримки. Також говоримо про цінності духовні. Проти різних пороків ми зверталися і до президента, і до парламенту. Зокрема, ми виступали проти ухвалення закону про одностатеві шлюби. Словом, ми співпрацюємо. І не те, що ми співпрацюємо, – ми стали зразком для інших країн і для Європи в тому числі. Бо там немає такої співпраці. Нас запросили в Канаду і США, щоб ми показали свій досвід роботи.

– Сьогодні Україна в складному становищі, а наближення виборів лише посилює напругу в суспільстві. Так, політики знову розігрують «мовну» карту. Як у такому непростому суспільстві, яке розривають протиріччями, бачить свою місію церква?

Церква в таких умовах має, зокрема, місію захистити українську мову як єдину державну мову в Україні. Ми вважаємо це своїм обов’язком. Тому що не буде мови – не буде держави, не буде народу. Москва добре знає, що вона хоче у нас відібрати. Відібравши мову, відбере і національну свідомість, і врешті державу. Тому ми зараз в цьому напрямку спілкуємося з усіма демократичними силами і їх підтримуємо. Рада церков також схвалила звернення до президента з мовного питання.

– Ваша Святосте, сьогодні українська людина розгублена і зневірена: недовіра до суспільних інститутів і органів влади, до політичних еліт  зашкалює, голосу моральних авторитетів у мас-медіа майже не чути. Чи не єдиною інституцією, якій ще довіряють українці, залишається церква. Наскільки глибоко готова церква втрутитися в суспільне життя, коли настане потреба?

В політику ми не втручаємось. Але це не означає, що ми байдужі до того, що відбувається в суспільстві і державі. Наша небайдужість виявляється в захисті державності. Бо не буде держави – не буде й української автокефальної церкви. Тому ми захищаємо Україну.

Наша головна місія полягає в тому, щоб захищати християнську віру і мораль, а це значить говорити всім правду. І можновладцям також. Щоб вони жили по правді. Ми виступаємо проти корупції, робили відповідні звернення. Виступаємо проти одностатевих шлюбів, проти абортів, бо це скорочення населення України. Ми вважаємо, що духовні цінності – це основа існування на землі людини і людської спільноти. Все, що будується не на духовних основах, рано чи пізно занепадає і розпадається. Чи людина, чи ціле суспільство. От візьміть до прикладу Радянський Союз – яка була держава. Але побудований був на неправді. А неправда в тому, що, по-перше, відкинули Бога, а по-друге, обіцяли, що побудують рай на землі. Не можна рай на землі побудувати. Тому що людина грішна існує.

 

– Ваша Святосте, Ви десятки років присвятили служінню, перед Вашими очима проходили цілі покоління вірян. Як, на Вашу думку, змінилися самі люди за весь цей час?

Люди мінялися протягом усього ХХ століття. Спочатку перетворювались в безбожників, в атеїстів. Потім сталася страшна війна, і біда навернула людей до Бога. Навіть Сталін змушений був призупинити антирелігійну пропаганду. Потім Хрущов почав нові гоніння на церкву, і багато хто відвернувся. Але сьогодні ми знову переживаємо духовне відродження. Будуються храми. Одних православних храмів в Україні побудовано більше трьох з половиною тисяч.

– Та чи від цього додається віри?

Храми повні віруючих. Я можу погодитися, що багато хто заходить до церкви, тому що мода така, тому що невигідно сьогодні демонструвати свій атеїзм. Навіть комуністи вже не кажуть, що Бога немає (сміється). Але віра таки перемагає.

– Ваше Святосте, що, на Вашу думку, чекає Україну й українство в найближчому майбутньому?

Я не прогнозист. Але можна послухати експертів світового рівня, а ті кажуть, що до 50-их років цього століття Україна може стати найбагатшою країною в Європі. В Україні є вугілля, є уран, є нафта, є газ, є золото, а головне – є земля. Наступна світова криза – це буде продовольча криза. Тому нам треба берегти землю, не продавати її чужинцям. До речі, наша церква виступає проти продажу землі іноземцям. Та щоб ці прогнози збулися, потрібно зберегти єдність і країну.

Якщо б у нас була єдина помісна православна церква, Україна була б консолідованою державою. Тому що більше, ніж церква, ніяка сила не має такого впливу. От я був на Рівненщині, і мені представники влади, які постійно роблять соціологічні опитування, кажуть, що на Рівненщині 92 відсотки населення довіряють церкві. А довіряють тому, що церква своє вчення не міняє. От подивіться, хто захищає так щиро Українську державу, як церква? Хто? Може, Верховна Рада? Та вона продала фактично якщо ще не цілу Україну, то мову поки що… А церква захищає мову і буде захищати державу. Інші захищають себе і свої інтереси. А церква захищає інтереси всього народу.

Розмовляв Сергій Борис