У вихідні на стадіоні «Колос» у Рожнятові пройшов обласний фольклорний фестиваль бойків «Бойко-Фест».

Рожнятівський «Бойко-Фест» виразно демонстрував, хто такі бойки, якими вони є в сучасному світі, як бережуть традиції і продовжують звичаї. Зрештою, сучасна цивілізація розмиває скарбниці всіх без винятку етносів. Усвідомити це означає зберегти себе.

Бойки, на відміну від інших карпатських груп – гуцулів і лемків, – народ більш розрізнений і строкатий. Що не село, то свої звичаї, казали про бойків Вагилевич і Франко. Та в цьому весь цімес різноманіття бойківського світу в Бескидах та передгір’ї  Карпат. Традиційно це артикулюють і етнічні свята. У минулі вихідні на стадіоні «Колос» в Рожнятові пройшов обласний фольклорний фестиваль бойків «Бойко-Фест».

Шукачів автентики свято трохи розчарувало. Якщо етнічна музика, танець і пісня були представлені на фестивальній сцені, то народне декоративно-ужиткове мистецтво потіснив китайський ерзац. У палатках уздовж стадіону показували і продавали яскравий кольоровий мотлох, серед якого тільки де-не-де траплялися речі від місцевих умільців. Та й ті невисокого ґатунку. Кілька палаток із типовими сучасними вишиванками демонстрували швидше відсутність традицій, аніж їх збереження. Гойдалки й каруселі пересувного луна-парку, пластикові столи і металеві мангали, шашлики під тентами з рекламою пива й голосні питні розваги перетворювали майданчик етнічного фестивалю на барвисту середньовічну ярмарку. На цьому тлі губилися молодецькі забави бойків та справді варта уваги презентація бойківського куховарства.

Аж у павільйонах виставки «Бойківська кухня» витав правдивий дух бойків. Сільські ради, яким було дане завдання представити кулінарні щедроти своїх сіл, вивезли на люди не лише наїдки і напої, але й сторічної давності рушники та сорочки, ліжники і верети. На обрусах у глиняному, як це було заведено з діда-прадіда, посуді подавали давні бойківські страви й їх сучасні варіації.

Своїм креативом всіх бив Перегінськ. П’ять ґатунків запашної буженини, запечена голонка з трьома сосами, три види сала, юшка з форелі (тієї самої, осмолодської), затирка, мандибурка варена, смажена й фрі, голубці, вареники, пампухи й смаженики, молочна мачанка (збитень із домашнього сиру, кислого молока і масла), коровай із печі, вино з лісових ожин та афин, первак. Сільський голова Ірина Люклян приймала гостей, ділилася рецептами і не стомлювалася припрошувати. Виявляється, для бойків із Перегінська повсякчас припрошувати гостей до частування – ціла традиція. Зі своїми «закликами», жартами і приповідками. Та вінцем перегінського столу був сучасний варіант запеченої птиці. Випещені в домашньому курнику тлусті курки з морквяними гребінцями, огірковими крильцями та хвостами із ананасів смакували не гірше, ніж виглядали.

Першість у домашньому печиві й солодощах треба було віддати Креховицькій сільській раді. Смакоти на фестиваль напекла керівник тамтешнього Народного дому Ірина Павлів – власними руками. Сирники, маківники, бісквіти, перекладанці. «Все це ще моя баба пекла, а відтак – баба моєї баби, – розповідала пані Ірина. – До нашого краю треба всім їхати вчитися – і кухні, і традицій».

Традиційну вишивку і народний одяг на фестиваль привезла завклубом села Ясень Зінаїда Смик. Поки війт Володимир Вагилевич по-бойківськи щедро накладав на тарілки небаченої величини пироги, грубенькі тертухи й делікатні налисники, пані Зінаїда провадила екскурсію орнаментами вишивок. У цьому селі збирають і записують традиції столітньої давнини, щоби потім відтворювати їх на свята у виставах і сценках. Збирають візерунки рушників і сорочок, замальовують декор старих чепців і фартухів. «Жаль, що тепер ці речі роблять, як і багато інших, дуже спрощено, – констатувала Зінаїда Смик. – Простішими стали узори на вишитому одязі, зникла давня складна колористика. Майстрині, що вишивають, є. Але майстринь, які можуть вишивати дрібним хрестом у шість тонів одного кольору на тужівному (домотканому лляному) полотні вже немає». Тим не менше на фестивальному параді бойківської ноші Ясень представив весільний одяг молодої. Дівчина-«молода» була вдягнена власне так, як це було у далекому 1912-му. Просто розкішно, якщо порівнювати із фестивальним крамом на продаж. Видається, бойківському фестивалю пора перебиратися у верхи – туди, де ближче до неба, де ще не вивітрився прадавній дух, де легше чутися бойком.

Наталія КУШНІРЕНКО