Dobro – студійний проект учасників гурту «Щастя», які вирішили на невизначений час взяти тайм-аут і відійти від концертної активності та розвитку власного репертуару. Натомість, музиканти – Дмитро Остроушко, Володимир Остроушко та Олег Ломаковський – захопились радше студійною творчістю, запрошуючи до співпраці своїх друзів-музикантів: в якості виконавців вокальних чи інструментальних партій, співавторів слів чи музики або навіть повноцінних авторів нових треків, спільно реалізованих у студії.

Наразі в проекті взяли участь понад 30 музикантів – як визнаних і «статусних», так і абсолютно невідомих нікому, окрім вузького кола шанувальників. Серед учасників проекту – Антон Слєпаков (и Друг Мой Грузовик), Петро Чернявський (Океан Ельзи, Земфіра), Міка Чуєв та Ігор Луганець (Бікфордов), Антон Сінгуров та Ольга Володіна (Fotomoto), Ольга Чіркова (Ті Що Падають Вгору), Олена Сас (Nimb), Олександр Чемеров (Димна Суміш), Юрій Хусточка (Esthetic Education), Михайло Сарана (Qarpa, Boogie woogie Jam Slam), Мох (Перкалаба), Ігор Дубровський (Не бойся, Маша) та багато інших дуже поважних і колоритних представників української й російської незалежної (і не лише незалежної) музики.

Продюсером всього творчого процесу виступає Дмитро Остроушко. Записується весь матеріал на студії гурту «Щастя» – Happy Records. В результаті з’явилась ціла низка треків – вийшов дуже різнобарвний, навіть еклектичний, мікс із стилів та жанрів, де нью-вейв уживається з реггі, пост-панк з тріп-хопом, наїв-поп  з психоделікою. Тексти пісень написані українською, англійською, російською, французькою мовами.

«Галицький кореспондент» розмовляє з продюсером проекту, лідером фастівсько-київської групи «Шастя» Дмитром Остроушком.

– Вже готова перша порція пісень, які можна назвати дебютним альбомом. Що це за проект? Розкажи детальніше.

Ну, якщо коротко, то це наш студійний  “проект друзів”. Ми якось з Володею разом відпочивали, випивали, і придумали собі такий жарт: “група “Добро” випустила альбом під назвою “Щастя”. Варто зазначити, що наш другий, не випущений і досі альбом гурту “Щастя”, має назву “Dobro”. Він досі не побачив світ, але назву має, і навіть юридично всіляко зареєстрований і захищений. Звідси й жарт : група “Щастя” з альбомом “Добро” і група “Добро” з альбомом “Щастя”. Посміялись і попустились. Але одразу ж і придумали концепт – зробити репертуар, у створенні і виконанні якого братимуть участь наші друзі-музиканти, з якими у нас не тільки спільні музичні уподобання, але й погляди на життя, цінності. Отак з’явилась концепція.

А далі – все просто. Під час репетицій у студії почали з’являтись заготовки – “риби” – для пісень, які далі ми вже розвивали з друзями. Хтось співає, хтось на чомусь грає, хтось тексти пише. Прийшов хтось з друзів у гості – ласкаво просимо, обирай інструмент, на якому гратимеш, і гайда джемувати. Найчастіше «риби» пісень з’являлись саме з джемів. Зараз досить пристойна кількість “риби” набралась: розгрібати і розгрібати.

– Який принцип відбору для отого всього зібраного добра?

Головний принцип – поменше обмежень і побільше розкриття власних музичних граней. “Щастя” дотримувалось чіткого стилістичного напрямку. Всі пісні там писав я, жорстко диктував, що і як ми граємо. Тут все навпаки – немає жодних обмежень: стилістичних, мовних, у виборі інструментів… Обмеження є хіба етично-естетичні. І єдине обмеження, яке можна хоч якось окреслити, – діапазон наших, і особисто моїх, смаків, адже я тут ще й виступаю в ролі продюсера, а продюсер має визначати певну канву. Отже, відбір – все, що подобається і задовільняє наші художні амбіції.

– Це які етично-естетичні обмеження?

В тому то і справа, що всі ми різні, і не можна сказати однозначно: ось це є стопудово моральним, а це – стопудово аморальним. Те, що я особисто вважаю брутальним чи навіть аморальним, нерідко в системі суспільної моралі має ознаки певного еталону, чогось “правильного”. Але є  інтуїтивне відчуття, що є важливим, другорядним,  насправді шкідливим для нормального існування і розвитку людської гідності, і є люди, які це все відчувають подібно до твого уявлення. І тоді ти їх сприймаєш як однодумців, і ви вже разом займаєтесь пошуком. Адже саме в цьому полягає суть мистецтва, на мій погляд, а не тільки в тому, щоб створювати красу. Тобто, створювати красу важливо, але це не першочергове покликання мистецтва. На першому місці – ставити запитання, шукати відповіді, навіть не обов’язково знаходячи їх. Провокувати інших, аби запитання з’являлись в них… Якщо тобі це вдається, ще й естетичними засобами, – подвійна честь і хвала тобі. Але дуже важливо не зациклюватись на декорі, а ставити запитання – іншим, собі, порожнечі… Інакше ти займаєшся не більш, ніж декором.

– Стильова еклектика…На твою думку, як це спрацює? Яку аудиторію цієї ідеї ти бачиш?

Абсолютно не маю уявлення, як це спрацює. Є лише певні спостереження. Насправді, коли ми створюємо новий матеріал, то орієнтуємось насамперед на власні відчуття і  досягнення власного художнього задоволення. Я в першу чергу кайфую від того, що сам для себе відкриваю власний потенціал  автора, художника. Отже,  казати про те, що наша музика зорієнтована на певну аудиторію –  не зовсім вірно. Хоча, звісно, є чимало людей, які поділяють наші музичні уподобання у всьому їх спектрі. Але все одно це не може бути широка аудиторія. Якщо ж говорити про те, як сприймається готовий матеріал по факту, то загалом всі, з ким мав нагоду спілкуватись про наші треки, позитивно, схвально їх оцінюють. Але оскільки пісні досить різнобарвні, тут вже, залежно від темпераменту, культурного бекграунду, навіть статевої приналежності, в кожного свої фаворити. Одні більше виділяють енергійні “Доброхот” чи “Жирные пятна”, дівчатам подобаються “Ami” та “Babyface”, схильні “завтикати” та любителі ніжної лірики западають на “Квітку”… Отже, можна казати, в нас навіть кілька різних аудитороій…

– Як думаєш релізити і просувати Dobro?

Я довго вважав, що над просуванням та релізами навіть не варто замислюватись, чи принаймні рано це робити. Я довго не знав, чи це має бути альбом,  серія альбомів, або просто інтернет-ресурс, де з’являються нові доробки. Це швидше існує як певний живий організм – росте, розвивається, зріє, вмирає. Я і зараз не маю чіткого уявлення. Мені здається, повинен бути певний мікс всього, про що я думав. Але наразі дійшов висновку, що структурувати треки на альбоми теж варто, оскільки, зі споживацької точки зору, так продукт легше сприймається. Ти не будеш весь час слідкувати, чи з’явились там у “Добра” нові треки, чи ні. Натомість, якщо тобі це пропонують у вигляді альбомів, то ти із задоволенням споживаєш – раз альбом, два альбом… От перший альбом, тобто перша порція зведених треків, вже готовий. Наразі один друг думає над обкладинкою, є кілька відео до пісень. Думаю, незабаром презентуватимемо нашу першу добірку у вигляді альбому. Зараз вже готова більше ніж половина треків до другого. А заготовок і ще на кілька альбомів вистачить. Що ж до просування, то це, звісно, інтернет – без нього сьогодні ніяк. А як саме – я ще чіткого уявлення не маю.

– Ситуація навколо нас розвивається непрогнозовано і швидко. Як це впливає на тебе як на продюсера?Я маю на увазі політичну складову. Чи може Dobro стати проектом політичного опору?

Я би не хотів. Хоча, якщо замислюєшся над такими питаннями як добро чи зло, моральність чи аморальність тощо, в нашій сьогоднішній країні важко залишатись поза політикою.

Добро – явище для гуманітарного дослідження, художнього, але аж ніяк не політичного. В нас вже є один трек, де досить натуралістично змальовується сьогоднішня  реальність. Я маю на увазі пісню “Сиди-чекай”, текст для якої написав і сам же його виконав Ігор Дуганець. Зізнаюсь, мав сумніви, чи приймати цей текст, адже друзі знають, я не соромлюсь забракувати їх пропозиції, якщо вони суперечать художній картинці, яка вже в моїй продюсерській голові засіла. Але зрештою вирішив залишити його – щось в ньому є. Однак, знову ж таки, це не резистентна пісня, а швидше констатація певної ситуації і факту, що оця сама ситуація когось турбує. З іншого боку, без резистентності добро як поняття втрачає свою природу добра. Добро має опиратись обставинам, аби залишатись живим, бо інакше ці обставини займуть його місце. Отже, певною мірою ми резистентний проект, але не в політичному контексті.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ