Живи, подорожуй, дивуйся – таке кредо фотографа, оператора, мандрівника Руслана Ганущака. «Я завжди хотів працювати так, щоби мати змогу ходити в різні гори, мандрувати світом, відкривати для себе його цікавості та розповідати про це іншим», – каже Руслан. Останні кілька років як оператор і режисер телепрограми «Феєрія мандрів» франківець об’їздив всю Європу, побував в Аргентині та в Ізраїлі. Його фільми у співавторстві з Ігорем Захаренком транслювали майже всі українські телеканали. В активі Руслана – нагороди конкурсів та телефестивалів, зокрема «Відкрий Україну», за кращу операторську та режисерську роботу. Друзі називають його «Людина з Оком» – працюючи з камерою, Руслан не розлучається з фотоапаратом і примудряється знімати не менш цікаві й креативні фото. «ГК» розпитав мандрівника про досвід його подорожей.

– Мандри – це завжди пригоди, – каже Руслан Ганущак. – І зйомки – також пригоди. Що б не планував, що би не знав про країну, куди збираєшся, завжди відкриваєш її по-іншому. Знаходяться невідомі речі – незнані місця, несподівані ракурси. З цієї точки зору немає країн кращих і гірших. Кожна країна, як і кожна людина, має свої принади, особливості, секрети. От, наприклад, Ісландія. У тамтешніх коней – найдовша у світі грива. Тамтешніх жінок після пологів виписують додому в той же день. На пенсію всіх «випускають» на 10 років пізніше, ніж в інших країнах Євросоюзу. І живуть мешканці Ісландії в середньому на десятиліття довше – майже всі дотягують до 80-ти.

Дуже колоритна країна Словенія. Економічно найбільш успішна з усіх, які колись належали до так званого радянського табору. Вся лежить у різних площинах гір. Там узагалі немає автобанів. Усі дороги – серпантини, тунелі, перевали. Це дає можливість осягнути її велич, і разом із тим, її камерність з висоти пташиного лету. Словенія – одна з найменших європейських держав, усього 400 км території. Її найбільший скарб – Альпи: гірськолижні й термальні курорти, чисті гірські озера. На півдні Словенія виходить до Середземного моря і сусідує з Італією. Словенське морське узбережжя повністю перебрало італійські звичаї – той самий неспішний ритм життя, любов до добрих вин, сієста, надзвичайно емоційні жінки. Поряд з тим тут панує традиційна слов’янська гостинність.

Ізраїль видався мені цілком іншим світом, зовсім відмінним від нашого. Напруження перманентної війни не просто витає в повітрі, його відчуваєш шкірою. Всюди – спостереження і контроль. Повсякчас наштовхуєшся на очі військових чи поліцейських. Під час митного контролю в аеропорту нас оглядали з такою ретельністю, що мало не розібрали на запчастини знімальну апаратуру… Ступаючи на Святу Землю, правду кажучи, очікував особливої атмосфери, сподівався особливих вражень. Можна сказати, що так і сталося. Побачив людей, чий рід тисячоліття як володіє землею, на якій стоїть Храм Гробу Господнього. Вони щодня відкривають і закривають його брами для паломників, збирають «казну» і переймаються святинею рівно настільки, наскільки мусять доглядати за своїм «робочим» місцем.

Ми бачили цвинтарі, де знаменитості з усього світу за мільйони купують місця для своїх могил. Бо вірять, що месія спершу зійде на Землю Обітовану і спочатку воскресить та забере із собою в Царство Боже тих, хто чекатиме на нього там. Бачили, як дивно на чоловічу і жіночу частини поділена знаменита Стіна Плачу. Чоловіки вільно походжають площею перед нею, тоді як жінки тісняться на невеликому клаптику цього майданчика за парканчиком. А над усієї площею «нависають» дерев’яні риштування десятиметрового помосту, зведеного з нагоди приїзду й паломництва російського президента Путіна.

Наскільки «затиснутий» Ізраїль, настільки «вільна» Франція. Може, справа в щасливій історії, замішаній на славі монархів. У 50-ти кілометрах від Парижа – давня королівська резиденція Сен-Ліз. Її центр – 900-літній храм Нотр-Дам де Сен-Ліз, який став прототипом культового собору Нотр-Дам де Парі. Одна з його башт в часи будівництва була пошкоджена блискавкою, відтак її не викінчили. Цікаво, що аналогічна історія сталася і з паризьким храмом, щоправда блискавка влучала в обидві його вежі й вони також залишилися недобудованими.

Французи дуже люблять містечко Шантьї, яке лежить в глибині країни. Тутешній замок вважається одним із найгарніших у світі. І є знаменитим знімальним майданчиком. В Шантьї ми зустріли Джекі Чана, який робив свій черговий блокбастер. А він розповів нам про унікальну традицію Шантьї – на замковій кухні ще в 16-му столітті абсолютно випадково вперше у світі були зроблені кремові вершки. Тепер вершки Шантьї – принада для туристів і привід постійно приїжджати сюди для французів. Аборигени не стомлюються повторювати, що свята феєрверків, каскади фонтанів та паркову архітектуру Париж свого часу також перейняв у Шантьї.

Норвегія, на противагу фестивальній Франції, доволі стримана і навіть строга ділова країна. Це королівство може собі дозволити платити своїм підданим найвищу в Європі зарплату. Норвезькі гірники – особлива професійна каста зі світовим реноме. Недалеко від столиці, у місті Йовік знаходиться штаб-квартира відомого на весь світ бренду риболовних гачків «Мустад». Тут виготовляють і ювелірні п’ятиміліметрові, і страхітливі п’ятиметрові промислові гаки. Виробництво настільки успішне, що гачку середніх розмірів поставили пам’ятник. Ми випробували один із таких на місцевому озері. За якихось 20 хвилин зловили шестикілограмового щупака. Місцеві мешканці просто би знищили такого великого і досвідченого хижака, щоби вберегти іншу рибу. Ми переробили його на котлети.

Норвегія – це ще й країна тунелів. Половина доріг прокладена всередині гір. Це майже Полярне коло: влітку на півночі сонце вже не заходить за обрій, взимку небо розфарбовує заграва полярного сяйва. Національною гордістю країни є Вігелан-парк в Осло. На 30-ти гектарах представлено більше 220-ти скульптурних груп з каменю й бронзи, які втілюють усю гаму людських взаємин. Здається, немає такої емоції чи почуття, що їх би не увіковічнив скульптор-самоучка, а тепер – норвезький класик Густав Вігеланд. Вражає його Моноліт – центральна скульптура, що вважається символом Осло. Це 30-метрова колона з цільного каменю, вкрита різьбою. Сплетені оголені тіла символізують циклічність життя людства. Та, зрештою, кожен, хто бачить цей витвір мистецтва, знаходить для себе власне тлумачення феномену. Світ не перестає дивувати.

 

Наталія КУШНІРЕНКО