Європейський суд з прав людини виніс ухвалу про виплату найбільшої суми компенсації, що коли-небудь призначалася цим судом громадянинові України. Державу зобов’язано  виплатити 154 тисячі євро мешканцеві села Поточище Городенківського району Богдану Савицькому, який подав скаргу на жорстоке поводження з боку співробітників міліції і затягування судового процесу.

 

Про те, що держава повинна виплатити йому понад 150 тисяч євро, пан Савицький дізнався від журналіста “Галицького кореспондента”.

“Останні 14 років я живу на жебрацьку пенсію інваліда першої групи, отримую близько тисячі гривень, – розповів журналістові “ГК” 45-річний Богдан Савицький. – Через травму хребта, отриману після зустрічі з працівниками міліції, я тепер змушений пересуватися тільки в інвалідному візку. Коли вдасться отримати присуджені гроші, то витрачатиму їх на повноцінне лікування, на якісь операції. Якщо не зможу ходити, то, може, хоч ці болі у спині пройдуть”.

У серпні 1998 року Богдан Савицький, за його словами, був побитий нарядом патрульно-постової служби Городенківского райвідділу міліції. У той час він працював слюсарем на місцевому маслозаводі, трохи займався футболом, був молодим і дужим 31-річним чоловіком, виховував сина. Та одного вечора усе життя пішло шкереберть.

 “Після роботи я зайшов з друзями в бар, а потім виявив, що у мене пропав велосипед, – згадує пан Савицький. – Поблизу виявилася автозаправна станція. Я пішов туди, і у мене виник конфлікт з оператором АЗС, який не дозволив мені подзвонити додому по службовому телефону, а замість цього викликав міліцію”.

Прибулі на місце міліціонери, як стверджує пан Савицький, жорстоко побили його – лікарі згодом діагностували у нього важку травму хребта із переломами двох хребців. Інвалід каже, що його били троє співробітників патрульно-постової служби після того, як він відмовився сісти до міліцейського УАЗика і їхати до райвідділу, а натомість спробував утекти.

“Мене ударили кийком, і я втратив свідомість, – розповідав Богдан Савицький. – Коли прийшов до тями, то виявилося, що я лежу в скверику біля автозаправки. Я спробував звестися на ноги, але відчув різкий біль у спині, в голові запаморочилося. Тоді я почав гукати на допомогу”.

На крики скаліченого чоловіка відгукнувся… той таки наряд ППС Городенківського райвідділу міліції. Богдана підібрали, ніби п’яного, намагалися поставити на ноги, а тоді вкинули в клітку до  міліцейського “бобика”. В лікарні доставленого оглянули і констатували у нього важку травму хребта. “Там два хребці були повністю розтрощені”, – згадує він.

Потерпілий написав заяву в прокуратуру, але тільки через чотири місяці, у січні 1999 року,  кримінальну справу за фактом нанесення йому тяжких тілесних ушкоджень було порушено обласною прокуратурою. Проводити розслідування було доручено прокуратурі сусіднього, Снятинського району.

“На очній ставці, коли до мене приводили працівників патрульно-постової служби, я впізнав усіх трьох міліціонерів, які мене били, – розповідав Богдан Савицький. – У мене вилучили на експертизу одяг, в якому я був у той вечір і на якому були сліди від побоїв, але з результатами експертизи мене не ознайомили. Врешті-решт десь в кінці квітня було винесено постанову про відмову у притягненні працівників міліції до кримінальної відповідальності. А наприкінці 2003 року закрили й справу щодо нанесення мені тілесних ушкоджень”.

Оскаржуючи дії прокуратури, Богдан Савицький звернувся до Городенківського районного суду. Допомогти інвалідові в його справі викликався місцевий “народний адвокат”, правозахисник Роман Котик.

“Ми познайомилися на сходах городенківського будинку правосуддя, в якому в той час були розташовані і прокуратура, і суд, – пригадував пан Котик. – Богдан був у інвалідному візку, і я викликався допомогти йому потрапити до приміщення. Коли він розказав мені про свою справу, я тут же запропонував йому ще й юридичну допомогу”.

Складений за допомогою Романа Котика позов стосувався того, щоб надати потерпілому можливість ознайомитися з матеріалами кримінальної справи за фактом нанесення йому тяжких тілесних ушкоджень. Але Городенківський суд відмовив Савицькому у задоволенні його вимог.

“Навіть коли Апеляційний суд постановив та виніс нове рішення і зобов’язав прокуратуру надати необхідні документи, в районному суді таким чином склали виконавчий лист, що відкрити виконавче провадження по ньому було неможливо”, – зауважив Роман Котик.

До речі, активна позиція Романа Котика як захисника на судовому процесі, який часом не добирав слів, характеризуючи правовідносини в нашій країні, призвела до того, що його звинуватили в неповазі до суду. Спершу “народного адвоката” оштрафували, а потім навіть порушили проти нього кримінальну справу за погрозу на адресу, як було сказано в постанові, “суддів-корупціонерів”.

“Мені таланить на такі абсурдні кримінальні справи, – жартома зауважив 49-річний правозахисник. –  У 1989 році мене судили як “повітряного терориста” тільки через те, що під час перельоту Ленінград – Москва я, сидячи в кріслі у салоні літака, притискав до грудей свій дипломат, в якому відламалася ручка. У 1996 році мене звинувачували у відмові служити в російській армії, хоча я був громадянином України, а згодом навіть у тому, що я мав намір замінувати Верховну Раду”.

Зрештою, коли за порадою Романа Котика Богдан Савицький звернувся до Європейського суду, факт переслідування його захисника був розцінений як залякування і став додатковим аргументом для винесення рішення на користь Савицького.

“Упродовж семи років отримати копії матеріалів кримінальної справи щодо побиття Савицького через систему українського правосуддя нам так і не вдалося, – розповідав Роман Котик. – Їх нам надіслали аж в 2011 році з Європейського суду. Після цього я допоміг Богданові доповнити його звернення до Європейського суду щодо обставин справи і уточнити суму позовних вимог”.

Богдан Савицький вимагав від держави 100 тисяч євро моральної шкоди та 50 тисяч 994 євро і 5 центів матеріальних збитків. Як пояснив Роман Котик, остання сума була до єврокопійки вирахувана на основі того, що за певних обставин чинним українським законодавством передбачені виплати для інваліда 1 групи у розмірі 5 мінімальних зарплат, а Богдан отримував лишень близько тисячі гривень. За 14 років держава заборгувала інвалідові саме таку суму в перерахунку на євро. Позивачу також повинні компенсувати витрати на пересилку документів (50 євро) та на послуги адвоката (3 тисячі євро)…

“Співробітники міліції, винні в побитті Богдана Савицького, досі не покарані, і виправити це вже неможливо: пройшов десятирічний термін давності для порушення кримінальної справи за такого роду злочини, – повідомив журналістові “ГК” Роман Котик. –  Але, на мою думку, понести покарання повинні городенківські судді, через яких відбувалося затягування справи. Держава повинна задуматися, чи потрібні їй такі судді.

Богдан СКАВРОН

Коментар

Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини при Міністерстві юстиції Назар Кульчицький заявив журналістам, що сума, яку держава зобов’язана виплатити пану Савицькому, – найбільша компенсація, присуджена Україні. Скажімо, у справі “Гонгадзе проти України” Європейський суд виніс ухвалу про виплату вдові журналіста Мирославі Гонгадзе 100 тисяч євро.

Речник Мін’юсту вважає, що на рекордний розмір компенсації вплинуло те, що людина залишилася інвалідом I групи. Богдан Савицкий ні в чому не підозрювався, тому в Європейському суді вирішили, що це свідчить про вищий рівень самоправства з боку міліції. Обтяжливою обставиною став занадто довгий розгляд справи в Україні, яка заподіяла багато душевних страждань потерпілому.

Тепер у Міністерства юстиції є три місяці, щоб опротестувати рішення Європейського суду з прав людини. “Однозначно є причини говорити про неефективність і затягування судового процесу, але я не впевнений, що можна говорити про жорстоке поводження. Необхідно провести перевірку наявних документів і доказів”, – відмітив Назар Кульчицький.

Справа в тому, що, окрім версії, згідно якої Богдан Савицький став інвалідом в результаті рукоприкладства з боку співробітників міліції, є ще одна, “міліцейська” – про те, що він отримав каліцтва до приїзду наряду ППС. Ця версія також була надана на розгляд суддів  Європейського суду. Але в жодному випадку подавати протест відносно суми компенсації Україна не має права.

До теми

Ти не один

Європейський суд завалений скаргами про порушення прав в Україні

Рішення у справі Богдана Савицького було не єдиним, прийнятим минулого тижня Європейським судом у справах людини щодо України. Прес-служба євросуду оприлюднила інформацію про пакетне рішення ще за 115 позовами компаній та фізичних осіб, які опротестовували в Європейському суді з прав людини невиконання рішень національних судів. Ті, хто чекав виконання судового рішення більше трьох років, отримають компенсацію від держави у розмірі 3 тисячі євро, менше трьох років – 1,5 тисячі євро.

Експерти вважають, що пакетне рішення свідчить про “втому від України”. Європейський суд з прав людини завалений скаргами про порушення прав громадян і компаній в Україні. При цьому 98-99% заяв, які визнаються допустимими до розгляду, згодом задовольняються. По суті, ці рішення і їх кількість демонструють наявність в законодавстві України системних проблем, які не усуваються роками.

У Міністерстві юстиції таку велику кількість справ щодо України пояснюють тим, що Європейський суд із прав людини відновив розгляд справ щодо невиконання судових рішень в Україні. Всього таких рішень в Європейському суді зафіксовано близько 2 тисяч. Раніше єдина ухвала з таких справ виносилася щодо 150-1890 заявників, тепер – по кожному приймається окреме рішення.