У нас країна скаржників. Не всі, звичайно, але величезна частина громадян скиглить і нарікає. Скиглить постійно, незалежно від статків, статусу, фаху… Скиглить прибиральниця, скиглить президент. Розказують, як тяжко працюють, як їх за ці титанічні зусилля не цінують. 

От Янукович недавно на зустрічі з Клубом головних редакторів країн СНД, Грузії й Балтії жалібно зітхав, що гарує по 24 години на добу, через що дуже страждає його родина. Азаров під час церемонії вручення урядових нагород молоді бідкався, що працювати на посаді прем’єр-міністра складно, що його робота нудна. Нижчі за рангом чиновники плачуть від свого нужденного матеріального становища і важкого робочого графіка. І так сиплються скарги аж до прибиральниці з ЖЕО, яка зранку, підмітаючи наш під’їзд, розповідає про свою роботу й життя нецензурними словами.

Але чомусь рідко хто йде із займаних посад. Навіть прибиральниці, хоча їхній роботі й зарплаті справді не позаздриш.

Невже уся ця чиновницька рать, яка волає про свою нестерпно важку, героїчну, можна сказати, працю на благо громади, справді сподівається на наше співчуття? Особисто я, коли чую це скиглення, думаю про скигліїв як профнепридатних або настільки зламаних, що вже нездатні покинути осоружну їм роботу і зайнятися, як писав Сковорода, «сродною» для себе працею. А частіше просто як про брехунів.

У Європі, до якої ми начебто так прагнемо, люди працюють спокійно, без галасу, якісно, з посмішкою. Не подобається робота – шукають іншу. Немає іншої – працюють, де можуть. Але працюють. А якщо справді стає важко, виходять на антиурядові демонстрації, відправляють у відставку уряди, а не скиглять по кутках.

Наше ж скиглення часто супроводжується пошуками винних, злістю і заздрістю до оточуючих. І, як ви розумієте, себе адекватно оцінити вже не вистачає сил чи бажання. Винні виходять усі, крім нас самих.

І що тут скажеш? Не хочеться віриться, що ці стогони і плачі закладені в нас на ментальному рівні й так буде завжди. Бо наша історія може нам показати  яскраві приклади успіху українців – від звитяг у дослідженні космосу до визначних перемог у спорті. Хочеться, щоб ми вилікувалися від скиглення і перестали шукати, «хто з’їв наше сало», а сконцентрувалися на улюбленій праці. А там, дивись, і країна стане світлішою й кращою.

Сергій Адамович,

депутат обласної ради