Юрій Дерев’янко балотуватиметься до Верховної Ради України по округу № 87 з центром в місті Надвірна як самовисуванець. Посвідчення кандидата політик отримав у Центрвиборчкомі 3 серпня.

Ще донедавна ні в місцевому політикумі, ні у виборців Прикарпаття не було й сумніву, що Юрій Дерев’янко стане кандидатом від об’єднаної опозиції «Батьківщина». Однак, в останні дні виборці стали свідками несподіваних і малозрозумілих подій: безперечний фаворит виборчої кампанії, лідер громадської довіри, висунення якого протягом тижня власними підписами підтримали понад 53 тисячі виборців округу, заявляє про вихід з партії Фронт змін і незалежний похід до парламенту . Причина – порушення керівництвом партії задекларованих принципів і критеріїв висунення кандидатів-мажоритарників.

Але ображатися на інтриги штабних функціонерів і поборювати опозицію Юрій Дерев’янко не збирається. Нехай інтриги залишаються на совісті інтриганів, каже кандидат. Його політичні погляди і мета не змінилися: головне – перемога опозиції і усунення режиму Януковича від влади.

– Пане Юрію, Ви роками працювали на рейтинг Фронту Змін і майбутню перемогу опозиції на виборах. Чому ж сталося так, що доводиться йти до парламенту самовисуванцем?

Як приймалося рішення в політичній силі «Батьківщина», достеменно не знаю, бо участі в цьому не брав. Маю підстави припускати, що на остаточне рішення вплинули два ключові моменти.

Перший – це мої стосунки з обласною організацією Фронту змін. Питання: чи зацікавлена обласна організація, щоб Юрій Дерев’янко був кандидатом по 87 окрузі? На мою думку – не зацікавлена. Поясню чому.

В обласній раді я є депутатом-мажоритарником. У фракції Фронту змін таких всього троє. Більшість – списковики, які потрапили в обласну раду не волею конкретних виборців на окрузі, а завдяки популярності партії і тим, хто їх до списку записав. Відповідно, мажоритарники, які зобов’язані своїм мандатом виборцям, а не очільникам партії, завжди менш комфортні для керівництва, не кишенькові, самодостатні.

Я розумію, що самодостатність депутата-мажоритарника з точки зору контролю за голосуванням фракції на сесіях не вигідна керівництву. Тому що більшість питань, як ми переконалися, вирішуються не на сесійному засіданні, а через домовленості керівництва і зацікавлених осіб.

Я пам’ятаю кілька голосувань, які яскраво проявили різницю між депутатами-мажоритарниками і списковиками. Наприклад, голосування за дозвіл «Карпатнафтохіму» на розробку струтинського родовища солі. Власником «Карпатнафтохіму» є російський концерн «Лукойл». Родовище зачіпає територію кількох населених пунктів. Коли партійне керівництво запропонувало підтримати це рішення, ми заперечили. Бо бачили категоричну позицію громад Верхнього і Нижнього Струтина. Вони навіть на сесію приїхали на знак протесту.

Зрештою, така величезна світова компанія мала б шукати порозуміння з громадами, а не ігнорувати їхню думку. А в цих селах чимало проблем : садочки там в незадовільному стані, школа схожа на шевченківську хату, всі сільська інфраструктура занедбана. Чому б багатому «Лукойлу» не долучитися до вирішення цих проблем, отримавши взамін прихильність громади? Але компанія знайшла інший спосіб – вона вирішила будувати діалог з керівниками фракцій в обласній раді. Ми бачили, що це активно підтримує влада, і зрозуміли, що щось тут не так.

Обласна організація підтримала «Карпатнафтохім», в тому числі і голова Рожнятівської районної ради Анатолій Дирів, який відверто лобіював інтереси російського бізнесу, а тепер кандидує до Верховної Ради. Все це видається мені неприємним і не зрозумілим. Ми чітко проголосували проти. Але наших голосів виявилося замало.

Для мене загадка, чому все так вийшло. Висновок напрошується, що, мабуть, так зручніше і дешевше – домовитися з лідерами фракцій, які змусять своїх рядових партійних солдатів підняти руки, ніж домовлятися з громадами. 

А мажоритарними надто незалежні, аби так просто коритися. Вони не голосують по вказівці.

– Який другий ключовий момент, що спричинив розходження з керівництвом партії? 

Друга причина полягала в тому, що я виступив дій і підходів щодо висування кандидатів по мажоритарних округах, які  протирічать самим принципам політичної партії Фронт змін і  принципам Об’єднаної опозиції.

Мажоритарні округи повинні вигравати опозиційні кандидати! Аби перемагати, кандидати мають працювати в окрузі. Щоб визначити, хто з опозиційних кандидатів найкращий, потрібно перед висуванням проводити дослідження. Саме так і планувалося робити. Неодноразово на всіх засіданнях і зборах лідер Фронту змін говорив, що по кожному округу буде висуватися кращий з кращих, той, хто має найбільшу підтримку у людей. А  якщо є внутрішня  конкуренція, то мали висувати кандидата з найвищим рейтингом, щоб перемога була переконливою і однозначною. Тільки один є критерій – це підтримка людей.

І що ж на практиці? На 86 окрузі ми мали двох потенційних кандидатів від партії, які могли претендувати на висунення від об’єднаної опозиції. А сталося те, проти чого я й виступив. Обласна організація партії почала просувати кандидатуру, яка має меншу підтримку виборців, але для керівництва зручніша і вигідна. Володимир Грабовецький був головним претендентом, але на нього штабні функціонери такого впливу не мають, він самодостатня фігура. Його відтиснули. І це не єдиний випадок.

З точки зору моєї власної гідності і переконань, я вважаю, що це не припустимо. Не говорити про це, ігнорувати і вдавати, що все гаразд, навіть якщо у мене тут на окрузі все добре, я не можу. Я розумів, що коли висловлю свої погляди, вони багатьом не сподобаються. Але ж йдеться не про чиїсь амбіції, а про загальну справу. Натомість дрібні штабні інтриги й конфлікти спрацювали  проти спільної мети.

– Відчуваєте образу? Не хочеться дати здачі?

Якщо ми говоримо про критику опозиції чи Фронту змін, то як я можу критикувати те, в чому я щиро переконаний, чим я щиро жив останні роки? А порушення певними функціонерами партійних правил і принципів не означає, що політична  ідеологія організації змінилася чи стала поганою. Це різні речі. Навіть в найкращих політичних силах  завжди трапляються якісь пристосуванці чи випадкові люди. Мої політичні переконання від цього не можуть ніяким чином змінюватися. Я в цій партії працював не тому, що там такий чи інший голова, а тому що я поділяв погляди, програму, ідеї, які ця політична сила відстоює.

– Проти Вас активно застосовують технології «чорного піару» – анонімні листівки, публікації в пресі й інтеренет-мережі, агітацію, а які методи протидії Ви плануєте?

Переконаний, що  ніякими брудом не можна побороти правду. Головна протидія – це стосунки з виборцями і їхня підтримка. Виборці знають мене персонально, знають правду, і вона дасть їм змогу прийняти правильне рішення. Чим частіше виборцям пробують щось брехливо піднести, тим чіткіше люди бачать, де правда, а де ні. А щоб якось завдавати удару у відповідь, то на це в мене взагалі часу немає. Вважаю, що не потрібно займатися речами, які приносять шкоду, а не користь.

– Тоді уявімо собі Вашого виборця. Якщо з-поміж кандидатів-мажоритарників він підтримає Вас, то список якої політичної сили Ви б радили йому підтримати?

Сьогодні зареєстровано виборчі списки кількох опозиційних сил: «Батьківщин», «Свободи»,УДАРу – це ті, які, на мою думку, мають шанс подолати 5%-ий бар’єр.  За одну з них виборцю треба обов’язково голосувати.

Мої переконання незмінні. Я був, є і буду в опозиції до нинішньої влади. Я відстоював і буду відстоювати українські цінності. Дріб’язкові конфлікти не змусять мене поміняти свою позицію. А вона полягає в тому, що кримінальний і олігархічний режим треба усунути від влади.

Тому я кажу виборцям: коли ви обираєте мажоритарного кандидата – це один бюлетень, коли політичну силу – інший бюлетень. Потрібно зробити усе для того, щоб до парламенту пройшло якнайбільше представників опозиції. Тоді вони зможуть у Раді сформувати потужну фракцію, яка зуміє знести нинішній режим. Отже, треба голосувати за опозиційні сили, а на округах обирати перевірених кандидатів, яких люди добре знають, яким вірять, яких розуміють, які зможуть відстоювати інтереси громади, регіону, України в цілому.

– Які головні ідеї Вашої програми? Які ініціативи орієнтовані конкретно на проблеми громади Надвірнянщини?

Ключове питання, яке, на мій погляд, стосується всіх територіальних громад без винятку – це фінансування потреб місцевих громад.

Сьогодні ми маємо місцеве самоврядування, представлене сільськими, селищними, міськими, районними й обласними радами, депутатів до яких обирають громади. Начебто все добре. Але ж ресурсів, щоб місцеве самоврядування могло повноцінно виконувати свої функції, ми не маємо.

В Україні надмірно централізована система фінансування життєдіяльності територіальних громад. Тому найважливіше – прийняти законодавство, яке забезпечить ще на етапі потрапляння коштів до бюджету їхнє розщеплення, розподіл у відсотковій частині. Одразу частина грошей має залишатися на забезпечення місцевих громад. А друга частина – вже в держбюджет.

Що це дасть? Це дасть можливість уникнути таких ганебних явищ, як тотальна корупція і зловживання владним становищем, не зважаючи на те, яка саме політична команда при владі. Так, сьогодні всі голови держадміністрацій – це вертикаль президента, представника певної політичної сили. І виходить, що якщо той чи інший місцевий голова ради чи громада не надто лояльні до Партії регіонів, то фінансування вони можуть не отримати. Тобто місцеві мешканці залежні від мінливої політичної ситуації. А якби кошти розділялися одразу, коли збираються, громадам було б байдуже, до якої партії належить нинішній губернатор.

Крім того, місцеві громади краще знають, на що саме їм треба тратити гроші, та й контроль за витратами би зріс. А коли фінансування централізоване, то адміністрації тихцем проводять потрібні тендери. І від невеликих коштів, які виділяються на потреби громад, взагалі мало що залишається. Якщо законодавчо закріпити децентралізацію бюджетної системи, як я пропоную, ефективність використання коштів одразу зросте, а кількість випадків корупції і крадіжок одразу зменшиться.

Ще одне вкрай важливе питання для прикарпатців – дороги. Стан шляхів повсюдно жахливий. І цю проблему на місцевому рівні не вирішити. Потрібні законодавчі новації.

Маємо жахливе безробіття. Українці їдуть на заробітки за кордон. Родини руйнуються, діти залишаються на дідусів і бабусь. А дитину не виховаєш по телефону, не можливо дати їй батьківську любов по мобільному. І навіть передані з-за кордону гроші не компенсують відсутності батьків. Тому ми повинні на державному рівні зробити усе, аби такої біди в нас не було.

Є в програмі пропозиції, які можуть підштовхнути розвиток туризму в регіоні. Це стосується електроенергії  і доріг. Треба нашим громадам допомогти в головному – з рештою вони самі дадуть собі раду. 

Чимало проблем з соціальною інфраструктурою – ремонт і будівництво шкіл,дитячих садків, клубів, амбулаторій. За останні 20 років інфраструктура зносилася до краю. Я був у кожному селі Надвірнянського району, знаю цю проблематику не з байок. Село Красна – клуб розвалюється. Село Чорний Потік – жахлива школа, діти просто втрачають здоров’я, у класах первачків дошка за півтори метра від першої парти, пічне опалення, дихати неможливо, а вікна не відкриваються, настільки старі. І в таких умовах навчається 400 дітей… У великих селах немає дитячих садочків, як у селі Пнів, де 6 тисяч мешканців. ФАПИ знаходяться в непристосованих приміщеннях, як у підвальному приміщенні школи в селі Назавизів… Подібне я можу розповісти про кожне село, можу сказати, що є добре, а що зле, які проблеми нагальні. Це якраз ті завдання, які ми маємо вирішувати разом з громадами, використовуючи повноваження депутата Верховної Ради. Люди повинні відчути, що у них є депутат, за якого вони віддали свої голоси.

 

Розмовляв Андрій СОВА 

Політична реклама