26 лютого у Івано-Франківському художньому музеї відкривається незвична виставка незвичного сакрального малярства «Благовіщення». Колекція іконопису трьох молодих художників спонукає подумати про те, як виглядають ангели, святі, Христос, Богородиця, у яких віриш, яким віриш власне ти.

26 лютого у Івано-Франківському художньому музеї відкривається незвична виставка незвичного сакрального малярства «Благовіщення». Колекція іконопису трьох молодих художників спонукає подумати про те, як виглядають ангели, святі, Христос, Богородиця, у яких віриш, яким віриш власне ти.

Від давніх часів питання святого образу було невід’ємною складовою міркувань про віру. Різноманітних аргументів і тенденцій було дуже багато. Врешті церква обрала наймудріший серединний шлях. Ікона є образом, який, однак, є тільки зображенням, яке допомагає осягнути власну віру. Тож, окрім надзвичайно виробленого канону традиційного іконопису, модерний сакральний живопис може творити образи, які повноцінно проектують потужність віри.
Колекція з кількох десятків робіт представлена львівською фундацією теперішнього сакрального мистецтва «Symbolum Sakrum». Виставка сформована спеціально для Івано-Франківська. Можна сказати, що вона частково натхненна образом Благовіщення, який зберігається у нашому місті. А куратор виставки Мар’яна Кавінська згадує ще й про давній рахунок річного циклу від Благовіщення. Від благої вісті, з якої все почалося.
Виставкова колекція є панорамою досвіду сакральності теперішнього часу. У кожного з художників цей досвід інший. Уляна Смага – львів’янка, Наталя Сацик з Луцька, а Руслан Тремба – з Ужгорода. Вони представляють три різні християнські конфесії (православ’я, римо-католицизм, греко-католицизм). Уляна і Наталка вчилися на кафедрі сакрального мистецтва художньої академії. Їхні ікони невідривні від візантійської традиції, кожна деталь, кожен жест відповідає канонові. Натомість Руслан, який вивчав художню роботу зі шклом, є митцем критичним. Передовсім через його образи виникають суперечки про те, чи можна називати  іконою – навіть з додатком модерною – теперішній сакральний живопис.
Мар’яна Кавінська переконана, що найкращим наслідком виставки може бути якраз те, коли люди виходять з неї із запитаннями. Щоби глядачі питалися у самих себе – чи може таке бути іконою. Щоби думали про свій образ ангела, про довіру до того образу. Щоби захотіли відчути, чи можуть вони допустити чиєсь бачення сакрального у світ своєї віри.
Незвична виставка образів святого починається 26 лютого. Маємо добру нагоду запізнати межі своєї віри.

Тарас ПРОХАСЬКО