Культурний фестиваль «Потяг до Яремче» щороку тішить публіку новими родзинками. Цього разу у літературній частині фесту, що відбувся 24-25 серпня, публіці вперше запропонували тематичні виступи, безпосередньо пов’язані з темою мандрів та опануванням нових територій. Експеримент виявився вдалим. Не виходячи за межі Яремчанського будинку культури, слухачі літературного вагону побували у різних областях України, описаних у літературній новинці  – книзі «Соломонова Червона Зірка».

Письменників, що увійшли до літпрограми об’єднала територіальна література. «З одного боку ми дуже мало знаємо про сусідів, які живуть за 200 чи 500 кілометрів від нас, не кажучи вже про далекі області. А з іншого, жанр мандрівної літератури в Україні дуже слабо розвинений. «Соломонова Червона Зірка» – це спроба заповнити прогалину такої літератури», – розпочав Лесь Белей, який є упорядником книги та автором тексту про Закарпаття. Щоб укласти книгу Лесь звернувся до авторів, які є уродженцями своїх малих Батьківщин. На фестивалі Антон Санченко презентував Херсонщину,  Юлія Стахівська – Житомирщину, Павло Нечитайло – Хмельниччину, Остап Сливинський – Львівщину, Тарас Прохасько – Івано-Франківщину. Інші учасники літпрограми Андрій Любка, Мірек Боднар та Андрій Антоновський та Грицько Семенчук хоч і нічого не писали для книги, але також розповіли про свої рідні краї.

Остап Сливинський зауважив, що доволі важко писати про Львів, адже про нього видано дуже багато книжок. Автор намагався описувати не те, що є відомо туристу з будь-якого путівника по Львову, а те, чого не побачиш неозброєним оком. Героями оповіді Сливинського стали привиди Львова – будинки і місця, яких тепер немає, але які залишили по собі унікальний дух, що живе у камені. «Мене цікавило, як побачити те, що вартує уваги і знаходиться на відстані витягнутої руки. Яку оптику обрати, під яким кутом дивитися», – розповідає письменник про свою роботу над есеєм. В результаті Сливинський багато пише про місця у Львові, про які й досі мало відомо.

У подорожі Житомирщиною Юлія Стахівська зосередилася передовсім на проговоренні того, що у її рідному місті звикли замовчувати. Про старі квартали, вкриті бруківкою, й про існування яких багато житомирян навіть не здогадуються. Про німецькі, чеські та єврейські громади, про колишнє існування яких у Житомирі сьогодні нагадують лише цвинтарі і неохоче згадують сучасні мешканці. Із розповідей Стахівської стає зрозумілим, чому її рідне місто стало місцем творчої задухи Кочерги та Коцюбинського.

Але найбільше публіці запам’ятається, мабуть, виступ Мірека Боднара, який не любить читання віршів. Поет перебував у доволі святковому настрої і традиційно відмовився читати власну поезію вірші, спробувавши спровокувати публіку на діалог про те, що будь-які читання та фестивалі насправді нікому не потрібні. Мірек вважає, що поет повинен писати вірші для себе, а не для публіки, і тільки тоді ця поезія буде справжньою. Відтак, читання віршів на презентаціях втрачає сенс. Публіка не була готова до такого повороту. Присутні обурювалися, що прийшли послухати автора, а не дивитися на незрозумілу комедію. Врешті вірші Мірека зачитав його колега по тандему Андрій Антоновський. Виступ Боднара можна оцінювати по-різному, але те, що поет має бути вільним – таки не заперечиш.

Цікава літературна частина – це лише одна з граней фестивалю. Вже традиційно «Потяг до Яремче» їхав із мистецькими та музичними вагонами. Публіку розмальовували боді-артом, розважали караоке й тішили виступами музичних гуртів та проектів  – Zapaska, DrumTиатр, «Фліт», «Кораллі», «Les Stens», «Гуцули» та «Після 9-ти».

 

 

 

 Мірек Боднар

Фото Дениса Овчара