Перебуваючи в Івано-Франківську, Президент України у 2005-2010 роках, лідер “Нашої України” Віктор Ющенко запропонував не вагатися між провладною партією і опозицією, а обирати українську політичну силу.

“На виборах у жовтні буде з’ясовуватися, з яким політичним курсом буде жити країна з нового політичного року, – зауважив під час зустрічі з журналістами в Івано-Франківську лідер “Нашої України” Віктор Ющенко. – Основним питанням, яке вирішуватиметься 28 жовтня, буде не “кого”, а “що” ми вибираємо”.

Нагадаємо, що Віктор Ющенко віднедавна очолює об’єднання, до якого увійшли три політичні партії (“Наша Україна”, Українська народна партія, Конгрес українських націоналістів) та 37 громадських організацій, що сповідують національну ідеологію (“Просвіта”, Меморіал”, Союз офіцерів України тощо). Головною ознакою своєї команди третій Президент України вважає “національну особливість і національний інтерес”.

Відвідавши Івано-Франківськ, Віктор Ющенко тезами охарактеризував ситуацію, яка склалася в Україні напередодні виборів, і зробив кілька важливих меседжів майбутнім виборцям. Зокрема, український Президент говорив…

 

Про складність вибору

“Я би сказав, що сьогодні в українській політиці, особливо в її вищій лізі, складається ситуація, коли ніхто не веде мову про українські інтереси. Якщо українська нація не проведе тактику мудрого рішення, то у нас не виявиться жодної партії, яка може їх сформулювати і відстояти. На жаль, так трапилося, що за останні 7-8 років політичної боротьби сьогодні у вищій лізі української політики перебувають лише дві політичні сили і обидві – неукраїнські. Тому демократам-патріотам доводиться вести війну на два фронти. До речі, обидва – східні.

Для мене не є секретом, що між Партією регіонів і “Батьківщиною” ніколи ніяких відмінностей не було. Це два чоботи з однієї пари. Мене дехто поправляв: Вікторе Андрійовичу, не кажіть “чоботи”, а кажіть “валянки”! Бо їх завжди можна поміняти лівий з правим і навпаки! Я пригадую недавній виступ Івана  Кириленка, лідера фракції “Батьківщина” у парламенті і тринадцятого номера в списку Об’єднаної опозиції, який буквально заявив таке: якщо вам не подобається жодна з цих партій, “Батьківщина” чи Партія регіонів, то третього не дано! Вони не хочуть нікого знати, крім себе і Партії регіонів! Мовляв, перекресліть усіх і викидайте бюлетень. Я пам’ятаю таку ситуацію ще з 2008 року, коли прем’єр-міністр (Юлія Тимошенко – ред.) до мене приходить з новою Конституцією, за якою політичний лад країни ділиться між Партією регіонів і БЮТ, а Президента вибирає парламент більшістю голосів, і каже: “Вікторе Андрійовичу, ми б хотіли, щоб ви її подали”. Отаку “ширку”, шановні, я бачив чотири роки тому і попереджаю: сьогодні ми маємо справу з тією ж “ширкою”, за якою не стоять національні ідеали. Вони наповнені кочубеями, які готові майстерно, по-популістськи зраджувати все українське. Розберемося ми у цій двійці і зрозуміємо, що це є власні проекти Кремля. Пошкрябайте “Батьківщину” – ви тризуба там не знайдете! Тому й з’являються газові угоди, харківські угоди! Яка різниця? І те, і те – зрада! Так з’являється мовний закон, який вирішується двома політичними силами. Якщо проаналізувати, як був проведений закон про мову, то можна зауважити, що в першому читанні він був проведений 30 голосами “Батьківщини”. Оце українська політика!

Тому що буде головним на виборах 28 жовтня? Кого обирати чи що обирати? Я переконаний, що кожен виборець повинен перш за все визначитися, що він обирає. Яка його система цінностей. На чому базуються його світоглядні принципи. Іншими словами, потрібно зайняти ідеологічну позицію. Не меркантильну! Це я стверджую вам як економіст і фінансист”.

 

Про українську мову

“Мене обурює зневажливе ставлення до національного в усіх його проявах, і я дивуюся, коли бачу цю примітивну дискусію відносно так званої регіональної мови. Грішне з праведним переплутано. Переплутана категорія регіональної мови, яка ніколи не стосується інших, прийшлих мов. Ми боремося не за те, на якій мові спілкуватися. Це зовсім інше поняття. Коли говоримо про мову як про засіб спілкування, в Україні повинна працювати одна формула: наші діти повинні знати і українську, і російську, і грецьку, і ідиш, кому потрібно. Чим більше мов знаємо, тим краще представляємо конкурентну людину 21-го століття.

Не обмежуйтеся в одномовності! Спілкуйтеся десятками мов! Та не робіть фатальних помилок, коли йдеться про тему статусу мови, яка впливає на ідентифікацію людини. Ще Огієнко колись учив: на шкалі національних вартостей на першому місці стоїть мова. Це дві третини нашої ідентифікації. І якщо забирають статус вашої материнської мови, то у вас забирають ідентифікацію. В нас повинна бути тільки одна офіційна державна мова, і вона – українська. Тому я називаюсь українцем і ви називаєтесь українцями. Мова – це фактор національного і державного  утворення. Зменшення її поля вжитку – це виклик нації і державі, який ставить під загрозу саме її існування”.

 

Про роки президентства

“За п’ять років президентства мені не соромно за жоден мій день. Дай Бог, щоб така “руїна” наступала в нас через кожні три роки. Темпи економічного розвитку  кожен рік в середньому були 7,2-7,5 відсотків. Я вам стверджую, що це були найвищі темпи економічного розвитку в Європі. Вище 5 відсотків ніхто не піднімався в цей час. Темпи економічного розвитку Росії були нижчі. Скажіть, будь ласка, чому мені як Президенту й економісту не гордитися цим? Чиє це надбання? Чиї це колективні зусилля? Сьогодні економічні темпи 0,8%, як прогнозують до кінця року. Зате я читаю багато закликів на білбордах: руїну побороли – стабільність досягли!

Я горджуся тим, що ми разом з вами підняли тему материнства так, як її ніхто не піднімав. В чотирьох областях, включаючи Івано-Франківщину і місто Київ, знайшлися ресурси для демографічного приросту. Чому цим не пишатися? Коли я прийняв країну, то нас ніхто не визнавав як країну з ринковою економікою, ми ніякого відношення до європейського процесу не мали. Україну ніхто не хотів бачити на переговорах, до нас роками ніхто не приїздив з офіційними делегаціями. За 5 років Україна отримала політично-акцептовану угоду з Європейським Союзом, режим зони вільної торгівлі з ЄС. Ми стали учасниками Болонського процесу, частиною європейської аналітичної асоціації, підписали угоду про інтегрування в європейський газовий ринок, угоду про спільне небо. Іншими словами, за ці 5 років ми далеко відійшли від тієї точки взаємин із зовнішнім світом, в якій ми були в 2004 році. І не треба собі посипати попелом голову. У нас було 5 прекрасних років! Їх відчула на собі і маленька людина, і наші зовнішні партнери. Можливо, не так швидко в нас за динамікою повториться той період, який ми називаємо періодом Президента Ющенка”.

 

Про національний виклик

“Я глибоко переконаний, що головний виклик, який існує перед нацією останніх 20 років, – це слабка внутрішня національна солідарність. Нас б’ють по тому, що ми різні, що галичанин інакший, ніж східняк, що в нас різні мови, що ми ходимо в різні церкви, що в нас різна культура, різна пам’ять і різні герої. Тому дехто із сусідніх політиків називає нас “случайним государством”, яке утворилося зі шматочків Європи і Росії. 

Щоб подолати цей виклик, з нацією потрібно говорити про три речі. Перше – це тема національного відродження, а в деяких питаннях національного становлення. Ви не задумувалися, чому 10 мільйонів людей в одних випадках називають нацією, а в інших – населенням? Тому що населення – це 10 мільйонів “самотностей”, а нація – це 10 мільйонів спільноти. Це як той приклад про віник: одну хворостинку легко обламати. А 46 мільйонів, якщо ми будемо, як поляки, єдні, нас ніхто не обламає!

Теза друга – це політика демократії і свободи. Я хочу сказати одне тим прагматикам, раціоналістам, які закликають до хліба, пенсій і зарплати – їх більшість сьогодні в перегонах: майте на увазі, високих стандартів, високої зарплати і пенсії, високих соціальних гарантій не досягла жодна країна авторитарного типу, в якій панує диктатура. Завжди високі економічні і соціальні стандарти характерні виключно країнам демократії. 

Третє – це наша європейська тема, євроінтеграція.

Політичні сили, які не сповідують ці три ключові для української нації теми, пропонують примітивну дискусію: чорне-біле, пенсія-зарплата і т.д. Про це треба пам’ятати, шукаючи відповідь, що і кого обирати”.

Тільки цифри

 

1.      Темпи зростання ВВП

За Ющенка: 2005 – 7,5 % на рік, за Януковича: 2012 – 2%. Зниження темпів майже в 4 рази.

2.      Темпи зростання середнього розміру місячних пенсій

За Ющенка: 194,2 грн. (2004), 1039,6 грн. (2010) – зростання у понад 5 разів, або в середньому на 100% щороку.

За Януковича: 2011-2012 – зростання на 10-12% за рік.

3.      Темпи зростання мінімальної зарплати

За Ющенка: 237 грн. (2004), 907 грн. (2010) – за 5 років зросли у понад 4 рази, або на 80% щороку.

За Януковича: 2010-2012 – зросли з  922 до 1134 грн., тобто на 22%.

4.      Темпи зростання прожиткового мінімуму (загальний показник):

За Ющенка: з 362 грн. (2004) – до 875 грн. (2010). Зростання за 5 років у 2,5 рази, або в середньому на 50% щороку.

За Януковича: з 875 грн. (2010) – до1095 грн. (плановано у 2012). Зростання в середньому на 10% за рік.

5.      Українська книга

Державна цільова програма популяризації вітчизняної книговидавничої продукції:

2008 – 235,9 млн. грн.;

2009 – 251,5 млн. грн.;

2010 – 264,9 млн. грн.;

2011 – уряд України відхилив програму популяризації української книги, яку запропонувала Українська асоціація видавців разом із Державним комітетом телебачення і радіомовлення. Програма мала б подбати про пропаганду книг та читання до 2017 року, а також забезпечити просування української літератури за кордон.

6.      Спорт

Фінансування галузі фізичної культури та спорту з державного бюджету (у.о.)

2004: 59,4 млн. (олімпійський рік);

2008: 172,8 (кризовий олімпійський рік);

2012: 150 млн. (олімпійський рік).

7.      Бізнес / doing business indeх (Світовий банк)

За Ющенка: 145 місце (2009), за Януковича: 152 місце (2012). Падіння на 7 позицій.

8.      Індекс сприяння корупції (Transparency International)

За Ющенка: 134 місце (2010), за Януковича: 152 місце (2012). Падіння на 18 позицій.

9.      Свобода преси (Репортери без кордонів)

За Ющенка: 89 місце (2009), за Януковича: 131 місце (2011). Падіння на 42 позиції.

 

 

Політична реклама