Від використання у Святій Літургії, через щоденне споживання як складової раціону до гедоністичного смакування видатних вінтажів по кілька тисяч  за пляшку – вино являє свої різні призначення за різних обставин, у різний час і в різних місцях.

 

Йозеф Рот, характеризуючи одного зі своїх героїв, писав: „Брюнет із блискучими очима, він, певно, вмів грати на мандоліні, зваблюючи дівчат… Гість цмулив пиво у хазяїновій кімнаті. Пиво не пасувало до його обличчя, йому годилося пити вино”. (Йозеф Рот, Білі міста. Київ, 1998)

Великий галичанин, майстер психологічного портрету, який добре знав різні прояви цього напою, за зовнішніми характеристиками „допасовує” вино своєму персонажу.

Дозволю собі поставити запитання про те, чи пасує вино нам, сучасним галичанам? Якщо ж так, то до чого і, взагалі, де ж його місце в нашому сучасному житті?

В Галичині дуже віддавна вино є імпортом. Через це, очевидно, в наших краях за ним досі тягнеться легкий шлейф нетутешності. Хоча ситуація за останнє десятиліття змінилася – вибір вина став суттєво більшим, розвинулись мережі спеціалізованих магазинів, з`явилися відкриті дегустації, які цими ж мережами і проводяться. Тобто відбувається формування споживача і стимулювання попиту. Натомість, крім власне споживчих характеристик, вину притаманні й інші суспільно важливі функції.

 

 

Цивілізаційна  місія

 

Справжні винороби – це завжди ентузіасти, які, закладаючи виноградник, апріорі не можуть розраховувати на швидкий прибуток. Вони мають бачення своєї справи мінімум на десять – п`ятнадцять років, хочуть, щоб їхні діти так само робили вино і, сподіваюсь, поблажливо посміхаються проглядаючи такі як цей тексти.

За малими винятками українське виноробство є масовим, а вино надмірно „забрендованим”. В нас фактично немає невеликих винарень, якими керують члени однієї родини, тим більше, які успадкували цю справу від своїх предків. З другого боку існує жорстке обмеження в доступі до ринку для малих господарств у вигляді непомірно дорогої ліцензії на продаж продукції вартістю пів мільйона гривень. Тому переважна більшість українського вина без свого обличчя і характеру. Рідкісні винятки у вигляді авторських вин лише підтверджують правило. Продукція ТМ „Вина Гулієвих”, „Вина Трубецкого”, „Колоніст” безумовно вирізняється,  хоча часто її вартість, як на мене, завищена, а власників цих марок якось не випадає відносити до сфери малого бізнесу.

Наявність виноробства в країні демонструє належність до культури з давньою, найкраще, античною традицією. У маленькому музеї під колесом огляду у віденському Праттері перша картина з серії короткої мальованої історії міста зображає римського легіонера, який показує місцевим (тоді ще варварам) як доглядати за виноградною лозою. На празькому Граді відновлено „виноградник Святого Вацлава”, який, за переказами, засновник чеської держави заклав ще в Х столітті.

Зараз осередки виноробства можна зустріти в здавалось би зовсім екзотичних для цієї справи країнах,

на кшталт Таїланду, Індонезії, Японії чи Швеції.

Мустафа Кемаль Ататюрк після проголошення Турецької республіки всіляко підтримував розвиток виноробства  в традиційно мусульманській країні, яка мала ставати світською, прозахідною і відкритою.  Зрештою  піонери промислового виноробства на півдні сучасної України також брали за зразок європейську культуру виноробства і мріяли про зміну вподобань своїх посполитих співвітчизників на користь вина. Васілій Таіров, засновник теперішнього Інституту виноградарства і виноробства НААН України свого часу зазначав:„…народи, які обробляють виноград, є піонерами прогресу, передовими носіями цивілізації”. Трубєцкой, Ґаліцин, Таіров в першу чергу, звичайно ж, займались селекцією винограду, технологією виноробства, зрештою, бізнесом, але водночас і переконували суспільство у перевагах виноградного вина.

В наших краях останні більш менш серйозні спроби займатись виноградарством і виноробством зафіксовані в 20 – 30х роках минулого століття, коли на лівому березі Дністра закладались виноградники. Як правило, вони концентрувались на території сучасних Борщівського і Заліщицького районів Тернопільщини. Правда після війни і остаточного встановлення колгоспного ладу справа ця згасла, а згадувані вище терени тепер міцно асоціюються з іншою, не такою благородною, культурою з родини пасльонових.

Сьогодні добру справу з популяризації виноградарства робить клуб „Виноградарі Прикарпаття”, члени якого переконують власним прикладом, що в нас цілком реально зібрати добрий урожай винограду.  

 

 

Користь для здоров`я!?

В хрестоматйній поезії Максима Рильського «Троянди й виноград» останньому відведено роль символу корисності. Чи мав на увазі український класик користь від споживання свіжих ягід винограду, а чи від продукту їх бродіння нам залишається тільки здогадуватись.

Насправді позитивний вплив помірних об`ємів вина на функціонування  нашого організму інколи дає ґрунт для маніпуляцій і підміни понять. З другого боку міцними є стереотипи про нібито легке спивання вином, особливо кріпленим і «солоденьким».

На початок потрібно зафіксувати, що вино не може бути панацеєю на жодну з відомих недуг і при тому є напоєм з відносно малим, але все ж вмістом алкоголю. В залежності від своїх характеристик і спожитої дози воно може як допомогти, так і нашкодити.

Фредерік Адольф Паола, американський лікар і винороб у своїй статті In Vino Sanitas  говорить про те, що зв`язок між  вином і здоров`ям найкраще визначений філософською доктриною поміркованості. Поміркованість можна розуміти як середину між крайнощами надмірного споживання і цілковитого утримання від вина. На думку Паоли, з погляду здоров`я споживання двох склянок вина щодня – не те саме, що й споживання чотирнадцяти склянок вина в суботу ввечері та утримання протягом решти тижня. Він вважає, що зв`язок між вином і здоров`ям складний, як і годиться для напою, що й сам по собі дуже складний. (Вино і філософія. Симпозіум думки і келиха. Під ред. Фріца Олгофа. Київ, 2010)

Побутує думка про те, що помірні споживачі вина демонструють кращі показники щодо різних розповсюджених захворювань, відзначаються довголіттям і т.п. Натомість треба брати до уваги, що представники цієї групи, назвемо їх винолюбами,  як правило мають вищий соціально-економічний статус, в них все гаразд із самооцінкою і самореалізацією, вони ведуть здоровіший спосіб життя і все це в комплексі дає ту позитивну статистику, яка не є наслідком самого лише споживання вина.

Так само потрібно критично сприймати розповсюджену стереотипну тезу про те, що нібито

вином легше спитись. Насправді в процесі потрапляння  людини у залежність від алкогольних напоїв  вирішальну роль відіграють негативні соціальні і психологічні чинники, а не сам по собі біохімічний склад вина. До речі, в країнах з розвинутою культурою виноробства і споживання вина показники алкоголізму на душу населення  не „зашкалюють” так, як це є в країнах з традиційним домінуванням міцного алкоголю.

Марґіналізовані пияки з „пляшками гидкого вина” неодноразово фіґурують у ненормативних, але дуже влучних за характеристиками совкових типажів п`єсах Леся Подерв`янського. Відмова Льва Ґаліцина, автора відомих кримських десертних мускатів, кріпити вина типу Порто, Мадера, Херес  винним дистилятом і використання замість нього зернового спирту була свого роду технологічною новацією. Вона згодом, а особливо в радянський період, спричинилась до  здешевлення продукції і доступності її „народним масам”. А далі було значне розширення асортименту ординарних кріплених вин, для яких непотрібний такий технологічний етап як витримка, що здешевила їх ще більше. В результаті з`явились такі  „шедеври” минулої епохи, як 777, Сонце в бокалі, Приморське. Власне вина цієї категорії значною мірою стали основою для створення міцного стереотипу пиячка з пляшкою портвейну. Подібні продукти виробляються  й досі, хоча їх не завжди можна взагалі назвати вином, а вживання дійсно не покращує здоров`я.

 

 

Компонент сталого розвитку

Свята збору винограду або ж винобрання, а пізніше молодого вина в традиційних виноробних місцевостях є, без перебільшення, добрим чинником соціалізації місцевої громади. А тепер, коли світом без особливих на те потреб, товчуться мільйони туристів, така атракція як свято вина чи винний фестиваль є особливо запотребуваною. Турист заплатить за все, починаючи від склянки молодого ще з бульбашками вина до сеансу енотерапії у винному SPA-салоні. Комплексним туристичним продуктом є винні маршрути, на яких ви можете зустріти багато цікавого, приємного

і корисного мандруючи від винарні до винарні спілкуючись з виноробами або просто споживаючи

напої і наїдки, які їх супроводжують. У сусідньому Закарпатті також вже понад десять років відбуваються фестивалі вина, зокрема червоного у Мукачевому і білого в Береговому. До речі, це, фактично, єдиний реґіон України, де виноробство є традиційним і неперервним заняттям місцевих жителів.

Львів також хочуть включити у європейський туристичний винний маршрут. Минулого року там відбувся міжнародний семінар „Сталий винний туризм” за підтримки Ради Європи.  Вина у Львові вже не роблять, а виноградники родили десь 300-400 років тому на південних схилах теперішнього парку Знесіння. До речі один з молодіжних міжнародних проектів ревіталізації парку передбачав закладення там виноградників. А можливо маршрут пройде через місто завдяки славному колись міщанину греку Костянтинові Корнякту, який зробив свої статки значною мірою на торгівлі вином. В кожному разі столиця Галичини невдовзі, сподіваюсь, додасть до своєї туристичної пропозиції ще один атракційний продукт.

Доводилось якось зустрічати в одній сербській статті термін „шардонізація”, вжитий для характеристики тенденції повальної заміни аборигенних сортів винограду на так звані міжнародні, які з економічної точки зору вирощувати вигідніше. Автор, натомість,  позитивно відгукувався про традиційне родинне господарство, де вирощують на вино автентичні сербські сорти. В молдовських Ніспоренах мені розповідали про реалізацію в них проекту громадського навчального винограднику з аборигенним, але мало розповсюдженим сортом Рара Няґре. А до крихітного болгарського містечка Мелнік, без перебільшення, на кожні вихідні з`їжджаються  cотні туристів, щоб спробувати вина з винограду місцевого сорту Широка мелнишка лоза, який дає добрий врожай лише в цих околицях. Тобто вино з місцевого традиційного сорту винограду може бути ще й чинником локального патріотизму, даруйте за маркетингове прочитання, впізнаваним позитивним брендом місцевості.

Окремим напрямком у виноградарстві і виноробстві є продукція органічного вина. Виноград на таке вино не обробляється хімічними засобами захисту рослин, а бур`яни у міжряддях виїдають, наприклад, вівці. Вино „органік” трошки осібно позиціонується на ринку, коштує дорожче але, водночас має свою сталу цільову групу. Зі зростанням у нас знань про те, що насправді ми їмо і п`ємо і популяризацією всього „зеленого” і екологічного будуть розширюватись і ніші, які зможуть зайняти органічні вина.

Цікавим є приклад Підкарпатського воєводства Польщі, де в останньому десятилітті в околицях Ряшева, Перемишля, Сянока, а найбільше Ясла закладено виноградники і винарні, розроблено туристичний продукт „Шлях Підкарпатських винарень”. Виноград там вирощують  гібридних морозостійких сортів, з якого не вдасться, швидше за все, зробити видатне вино. Натомість відбулось „пожвавлення” ландшафту, з`явився новий туристичний продукт у сегменті агротуризму. Чи на нашому Покутті значно зимніше і менш привабливі краєвиди?  Факт, що в наших ґрунтово-кліматичних умовах виноградарство і виноробство не дали б значного економічного ефекту. Правда, зміна клімату за якихось двадцять років, можливо й заперечить цю тезу. В будь якому випадку, коли говоримо про день сьогоднішній, то, наприклад, із двох агросадиб в однаковій місцевості та, що з виноградником і келишком свого вина до вечері була б цікавішою і привабливішою для клієнта.

 

 

На завершення

 

Залежно від нашого економічного статусу, гастрономічних уподобань, споживацького патріотизму чи кислотності шлунку ми можемо вибирати дуже різні вина. Благо є з чого цей вибір зробити. Важливо не зійти на маркетингові манівці у пошуках і виборі свого вина, потрібно хоча б трохи знань. Крім бренду варто зважати на інші, суттєвіші характеристики вина – сорти винограду, рік врожаю, виноробний регіон, витримку, місце і час розливу в пляшки. Так само не можна забувати про море фальсифікату, яким „залитий” наш винний ринок. Тобто тому, хто  любить час до часу потішити себе добрим вином, є що співставляти і аналізувати. Знову ж напрошується, як на мене філософське, питання, чи дешеве вино може бути добрим? З одного боку рамки низької ціни можуть бути різними для різних людей, а з другого – потрібно корелювати наші очікування від конкретного вина з тим, що воно дійсно може нам дати. Можу стверджувати, що зараз ще реально купити цілком питке молоде екстрактивне червоне чи свіже біле за ціною 20 -25 грн за пляшку, правда, в так званих реґіонах традиційного виноробства – на Херсонщині і Одещині. На Закарпатті добрі і легкі білі вина за помірними цінами ще донедавна виробляв Середнянський винзавод, який зараз, на жаль, відсутній серед учасників ринку вітчизняного вина. Такі вина не дадуть відчуття „раю для піднебіння”, натомість стануть добрим доповненням вашої трапези.

Насправді вино потребує до себе уваги, якої нам все частіше бракує, як то до своєї мови чи довкілля.

При доброму, а тим більше видатному вині хочеться говорити про нього ж, дослухатись до музики, проводжати поглядом сонце, яке сідає за келих. Вловлювати напівтони, післясмаки, відтінки – це небуденна і неабияка справа, хоча при бажанні і увазі реальна для кожного.

Водночас вино є дуже індивідуальним явищем, його не примусиш любити і споживати всіх.

Вино не дуже поєднується з нашою традиційною кухнею. Вона трохи заважка для напою з малим вмістом алкоголю і дуже леткими ароматами.

Хоча нічого не стоїть на місці. Ми їздимо світами,  переймаємо моду на середземноморську кухню, споживаємо більше риби, вчимось розрізняти анчоуси і каперси, брі і рокфор. З кожним роком в наших краях з`являється все більше гастрономічних фестивалів, свят і винарень. Згодом, сподіваюсь, прийде час і на галицьких виноробів.   

Тому при бажанні не так вже й складно знайти місце для свого вина, яке хотілось би пити, але не впиватись. 

 

 

Левко ДОВГАН

 

На фото: Свято вина в Заліщиках, 1935 р. Джерело: Національний Цифровий Архів Польщі.