Попри те, що промисловий вилов риби на Івано-Франківщині заборонений, колишній працівник рибінспекції стверджує, що узаконене браконьєрство не карається, а навпаки – заохочується.

Від священиків до СБУшників…

Електричну вудку винайшов німецький науковець Альберт Шенфельдер на початку 20-го століття. Вчений, який досліджував вплив електричних імпульсів на поведінку риб, не міг передбачити, що його винахід через кілька років стане знаряддям масового винищення риби.

На Івано-Франківщині, як згадує колишній начальник рибінспекції Руслан Коцаба, електричні вудки з’явилися на початку 80-х років. Так званий електротрал застосовували для промислового вилову риби на Бурштинському водосховищі. Тепер ці вудки стали знаряддям браконьєрів, серед яких немало високих чиновників і впливових людей. Скажімо, працівники рибінспекції неодноразово ловили з електровудкою священнослужителя з села Побережжя, намагалися притягнути його до адміністративної чи кримінальної відповідальності, але суд завжди ксьондза виправдовував. Руслан Коцаба також згадує, як на гарячому вдалося впіймати високих чинів Львівського обласного управління СБУ.

«Я забрав тоді у них човен, електровудку і мотор, відповідні скарги зареєстрував у правоохоронних органах, – розповідав колишній начальник рибінспекції. – Обласний прокурор сказав все віддати. Справу передали у Рогатинську прокуратуру. Той прокурор натякнув, що справу закрили, і запропонував поділитися: я собі візьму мотор, а ти бери човен. Справу закрили, а на мене декілька місяців чинили тиск».

За словами Руслана Коцаби, саме ігнорування екологічного законодавства, яке проявлялося в тому, що електротрал був дозволений для використання як виняток, стало причиною його звільнення з роботи. “Я сказав тоді керівництву області, що не буду ловити старих дідів на березі канави, коли у центрі Бурштина гуляє сім тисяч вольт», – зауважив пан Коцаба.

За словами екс-керівника рибінспекції, у кожному районі є по дві-три бригади, які виловлюють рибу за допомогою електровудок. Одні використовують її для промислу,  інші – просто розважаються. Тим часом, за даними Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області, під час проведення операції «Нерест-2012» виявлено та притягнуто до адміністративної відповідальності 56 порушників правил рибальства, тільки у трьох з них вилучено знаряддя незаконного вилову.

 

Браконьєр може стати імпотентом

Дістати електровудку – тепер не проблема. В мережі Інтернет можна знайти інструкцію, як її виготовити самостійно (у деяких зазначено: «Зверніть увагу! Користуючись електровудкою, слід проявляти акуратність і уникати місць купання людей»). А можна замовити електричне приладдя в інтернет-магазинах та через газетні оголошення. «В рекламних газетах постійно виходило оголошення: продам електовудку. Гарантований вилов – 100 кг на день, – розповідає Коцаба. –  Масовий вилов риби – це просто тотальна безкарність і кругова порука».

Втім, є країни, де законодавство дозволяє виловлювати рибу електровудками. Зокрема, у Німеччині за спеціальною ліцензією електровудками можна ловити рибу, яка не нереститься. Втім, німецькі вудки дещо відрізняються від тих, які в нас продаються на чорному ринку. Риба не горить, а тільки приглушується і через деякий час відходить.

«Електровудки, які використовують на наших водоймах, знищують не тільки рибу, але й планктон, ікру, личинку, – розповідав Руслан Коцаба. – Рибалки-підводники можуть підтвердити, що у зграйках риб часто плавають паралізовані, покручені рибини. Варварське полювання під час нересту призводить до того, що в самок збивається життєвий ритм, вони можуть пізніше викинути ікру або не викинути її взагалі”.

Науковці стверджують, що електричне приладдя згубно впливає і на самих браконьєрів, діючи на них, як високозбагачений уран з ядерного реактора: її випромінювання аналогічне дії високої дози радіації. Браконьєрам, які використовують електричне приладдя, загрожує імпотенція; також у них зростає ризик ракових захворювань.

 

Марія ГАВРИЛЮК

До теми:

За КУ «Про адміністративні порушення», порушення правил рибальства тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб – від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Грубе порушення правил рибальства (рибальство із застосуванням вогнепальної зброї, електроструму, вибухових або отруйних речовин, інших заборонених знарядь лову, промислових знарядь лову особами, які не мають дозволу на промисел, вилов водних живих ресурсів у розмірах, що перевищують встановлені ліміти або встановлену правилами любительського і спортивного рибальства добову норму вилову) тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих водних живих ресурсів, і на посадових осіб – від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника, та незаконно добутих водних живих ресурсів.

 

З архіву

 

Як браконьєрили рибалки сто років тому

 

За Австрійської монархії між гуцулами і владою укладалися договори, в яких, між іншим, зазначалося, що за полювання у панських лісах і рибальство у ріках, що протікали через панські ліси, слід платити дичиною та рибою. Реформа 1848 р. та відповідні законодавчі акти остаточно закріпили приватну власність на землю. Однак ніякі заборони і кари не могли змінити ставлення гуцулів до природних багатств, самовільне користування якими вважалось цілком допустимим. Загальнопоширеним, масовим явищем були лісові поруби, полювання, вилов риби, які стали для гуцулів правомірним джерелом набуття власності.

Здебільшого гуцули використовували рибу лише для власних потреб. Але з початком промислової експлуатації лісів, організацією залізничного сполучення ціни на пстругів (форель) піднялись у десятки разів і вилов цієї риби суттєво зріс. Відомо, що із східної частини Карпат 1895 р. експортовано 4170 кг маринованої форелі, головним чином з повітів Долина (3190 кг) і Надвірна (510 кг).

Для врегулювання стосунків у галузі рибальства наприкінці ХХ століття було прийнято два відповідних закони. За законом «Про деякі заходи розвитку риболовлі на внутрішньодержавних водах» від 1882 року, на державну виконавчу владу покладався обов’язок визначати та оголошувати час заборони вилову цінних видів риби (харіуса, підуста, білизну, судака, рибця, головню, марену, ляща, лосося, пструга) з огляду на їх нерест. У цей час заборонялося закидати сітки, виставляти пастки та інші приладдя для ловлі. При вилові забороненого виду риби рибалка був зобов’язаний відпустити обережно рибу назад у воду. Заборонено було застосовувати динаміт та інші вибухові речовини, а також рибну отруту – вапно, отруйні відвари з рослин. Державна влада Галичини визначала та публікувала інформацію про те, які види риб та яких розмірів (лосось – 50 см, судак, білизна́, кутум – 40 см, вугор – 35 см, харіус, пструг, підуст – 20 см) заборонялося виловлювати у певний час, продавати на ринку та готувати з них страви на продаж.

За порушення цього закону, яке не підлягало кримінальній відповідальності, виконавча повітова влада мала право покарати штрафом від 5 до 50 зл. Якщо порушник завдав збитків, то штраф міг бути підвищений до 100 зл. У разі, якщо винуватець не міг оплатити штраф, покарання визначалося одним днем арешту за 5 зл. штрафу. Нагляд за дотриманням рибальського закону покладався на керівників ґмін, жандармерії та водної поліції, які були зобов’язані при виявленні порушень повідомляти виконавчу владу.

На виконавчу повітову владу покладався обов’язок організовувати охорону риби. Рибні охоронці утримувались уповноваженими до ведення рибного господарства та за рахунок коштів повітової влади. Вони приймали присягу й отримували відповідний сертифікат. Заприсяжнений рибний охоронець під час виконання службових обов’язків повинен був носити з собою сертифікат і показувати його на вимогу органів безпеки.

У 1890 році вступив у дію новий рибальський закон, який поділив ріки на рибальські ревіри. Якщо ревір був розміщений на землі одного власника, то він був його власністю. Власних рибальських ревірів у Галичині 1904 р. було 18. Якщо ревір був розташований на землях багатьох власників, він називався орендованим. Всього орендованих ревірів у 1904 р. було 490.

Попри ці законодавчі ініціативи, викорінити браконьєрство у Східній Галичині не вдавалося. У тогочасній пресі зазначалося, що галузь рибного господарства була однією з найгірших, особливо на ріці Прут. Браконьєри використовували різні способи винищення риби: вудки, саки, сітки, отруту та динаміт. Пояснити такий стан можна було тим, що право риболовлі на Пруті орендували особи, які взагалі були незнайомі з рибальством або хотіли швидко з рибальства збагатитися. Найчастіше орендували право рибальства євреї, а допомагали їм браконьєрити гуцули, які зовсім не зважали на заборонений для вилову риби час. Вони не відчували потреби охороняти рибу, виконувати закон, а ловили рибу навіть у період нересту. Для добування риби вони найчастіше використовували динаміт. Окрім того, хлопці-пастухи кидали для забави у воду отруту, яку змішували з хлібом або кулешею. Зазвичай, таким методом отруювали мальок риби.

Є дані, що не гребував браконьєрством навіть Іван Франко. Його донька А. Франко-Ключко згадувала, що батько був один раз спійманий жандармом під час вилову риби. І лише після покарання він заздалегідь брав собі дозвіл на вилов риби.

 

Олег ПРОЦІВ, головний спеціаліст Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства