У День незалежності України на залізничній станції Івано-Франківськ відбувся черговий старт «Карпатського протягу». Це єдина в Україні еко-арт-ініціатива на підтримку чистоти Карпат та української культури.

Цього разу «Протяг» зайняв два вагони приміського потягу 6403/04  «Івано-Франківськ – Рахів». Відразу після початку руху в одному з них почався рок-концерт, а в другому кіносеанс. У Рахові учасники акції виконали показовий еко-арт-хід-парад центральною частиною містечка до місця запланованої еко-толоки (урочища «Буркут»).

Колона, сформована на зразок гуцульської весільної з музиками та на додаток з трембітами і хоругвами-фанами, рухалася під плакатами з гаслами «Сміття збираю, шукаю волю для Краю!!!» Дорогою назад рок-концерт розбавили програмою літературних читань (координатор Василь Карп’юк), бардівськими виступами та імпровізами з пасажирами-гуцулами.

На акції в потязі виступили:  “Zapaska” (Камянець-Подільський), “Йорий Клоц” (Львів), “Джарап” (СМТ Ворохта), “Les Stens” (Івано-Франківськ). Також у вагоні пасажири мали змогу побачити фільми:  «Срібна земля. Хроніка Карпатської України 1919-1939» (2012, режисер Тарас Химич), «Посмішка на вустах, а в очах сльози» (2008, фільм польського телебачення про Оркестр Радості і Щастя «Перкалаба»), «Мудрість карпатського мольфара» (2009). А на літературній сцені виступили Мирослав Лаюк,  Тетяна Запорожець, Галя Гайванюк, Юлія Марищук, Мар’яна Максим’як, Роман Стадник, Олена Герасим’юк, Василь Сливчик, гурт “Сни Дріади”, Оркестр “Бобовата”, FaUsT. Доречно нагадати, що безпрецедентна еко-арт-дія «Карпатський протяг» в рамках  проекту «Нові Карпати без пластикового СПАМу» стартувала 2010 року як символічно-відчайдушний спосіб звернути увагу на проблему забруднення Карпат, зокрема на відсутність підприємств з утилізації сміття у рекреаційному регіоні. Сьогодні «Протяг» – це комплексний проект, що включає систему мистецьких і просвітницьких заходів, спрямованих на розвиток екологічної свідомості. 

«Галицький кореспондент» розмовляє з авторами проекту Михайлом Адамчаком і Віталієм Чупаком, музикантами групи «Кораллі».

– “Карпатський протяг” як проект існує вже третій рік. Ви бачите якусь динаміку у розвитку?

М.А.: Динаміка є найперше в тому, що “Карпатський протяг”, як і сам потяг, увесь час в русі, не стоїть на місці. А ще ми постійно втілюємо нові напрямки, як-от кіновагон, літературна сцена, арт-майданчик. В перспективі гудіти тим еко-артом буде увесь потяг. До того йде.

В.Ч.: Динаміку бачимо, не стрімку, але ми не ідеалісти. Еко-складова – ми доштуркали і зачепили екологічну інспекцію. Тепер робимо більше еко-толок – показових прибирань з підтримкою ресурсом цього відомства. Друга еко-складова – ми напрацювали неабиякого партнера – компанію “АВЕ”. Це австрійці. Мої бабця казали, що як працюють австріяки – то має бути толк. То ми бачимо свою участь – звести за стіл перемовин сміттярів-австріяків і органи місцевого самоврядування і за сприяння ОДА та інспекції вивести якусь систему для роботи в регіоні. Подальшу свою участь бачимо в просвітництві – еко-презентаціях у шкільних закладах міста й області для прогресу екологічної культури населення. І в цьому ми вже також напрацювали матеріали.

М.А.: На рівні з партнерами окрема важлива участь в тому всьому зіркових музичних банд – як важливих рушіїв еко-активності та свідомості, бо з відомих осіб люди беруть приклад охочіше.

В.Ч.: Креативний пошук – то ціле неоране поле. Арт у нас зараз напрацьований у вигляді концерту, літчитань та кіноклубу. Все ніби типово – нетиповими є люди-учасники і те, що з них робить простір, в якому вони креативлять, – вагони потягу. Їх уже в нас не один, а цілих два.

– Як реагують артисти, коли ви їх запрошуєте? Чи були відмови, з ким вам не вдалось домовитись із тих, кого ви би хотіли запросити, і взагалі який у вас принцип відбору?

М.А.: Артисти – теж люди, і всі дуже різні. Відповідно, і реакція різна у всіх. Як правило, більшість розуміє той еко-задум і охоче йде назустріч в умовах некомерційності дійства. І так само більшість охоче відмовляє, але розуміє і підтримує. Навіть за це їм – дяка. Добре, що слухавку не кидають, хоча, відверто, траплялося таке, що гурт умовно навіть не середнього рівня починає бити себе в груди, розказуючи про свої “великі вкладення” в творчість і, відповідно, неможливість виступити на такому некомерційному заході, але ми те все сприймаємо стримано, часом з посмішкою.

В.Ч.: Колись, ще в школі, один вчитель історії мені казав таку істину: є безліч людей, які люблять Україну до глибини свого серця, і одиниці – до глибини своєї кишені. То ті люди, про яких ми згадали, належать саме до таких, бо ми, по суті, забрали у них гроші. А ті артисти, в кого ми не зуміли “забрати гроші” на “Карпатський протяг”, хай розраховуються “серцем”.  До речі, гарна ідея – треба як варіант пропонувати музикантам, якщо не можуть приїхати – хай роблять внесок матеріальний.

М.А.: Для нас важливо, щоб група була живою. То не обов’язково має бути якийсь вдалий комерційний продукт чи мегакруті музиканти. Хоча і ці фактори не відкидаються. Живість, на мій погляд, полягає в правдивості, ненаграності та усвідомленості. А ще – в сукупності всього вище переліченого.

 

– Яка аудиторія “Карпатського протягу”?

В.Ч.: Ми обмежень не вводимо, але з огляду на залучення людей-волонтерів до еко-толок, присутній критерій міцних, вправних, небайдужих, неагресивних. Це, зрештою, те, чим я переймаюся: аби найперше учасники еко-толок мали місце на “Карпатському протязі”. А загалом, зараз картина «різнобарвна». До того ж, ми завжди раді відкрити двері пересічним пасажирам потягу, якщо є місце в концертному вагоні.

 

– Людей, які їдуть цим потягом, не дратує те, що відбувається у цих двох вагонах? Скандалів не було?

М.А. Поодинокі випадки завжди мають місце, але великих труднощів не створюють. У кіновагоні люди навпаки були захоплені переглядом стрічок.

– А як реагує залізничне начальство? Машиністи…

В.Ч. Начальство і машиністи в курсі.

М.А. Машиністи охоче йдуть назустріч – “паркують” потяг там, де нам зручно вантажити апаратуру, розуміють можливі часові затримки в розкладі. На диво, кооперація з залізницею у нас добра. Є вже непогана репутація.

В.Ч.: Аби пан Біг допоміг, то, може, внесемо нашу дію до програм Львівської залізниці, і буде ще легше. Може, і фолк-рок зазвучить в українських потягах.

 

– У чому проявляються результати того, що ви робите?

М.А.: Я певен, “Протяг” потроху робить свою справу, і робить її саме артом як основним рушієм, а не власноручними прибираннями, які дають тимчасовий ефект. Чим більше людей оце все побачить-почує, тим менше стане охочих залишити своє сміття в горах. Маємо таку надію.

В.Ч.: Може, це і правильно, але хтось це називає “піаритися” з поганому розумінні слова. Схема проста: нас показують по ТБ. Ми йдемо в школи, і з нами хочуть зустрітися – поговорити про справу. Розказати про це дітям. З нами охоче спілкуються в селах, особливо священики, на яких ми покладаємо багато надій… Це купа роботи, та й результат не скоро буде помітний. Хай розсудить час.

– Яку наступну акцію плануєте і коли?

В.Ч.: Завтра їдемо збирати пластик на озеро Несамовите.

М.А.: Всіх охочих кличемо з собою, даємо по бутербродові.

В.Ч.: Ще маємо йогурти з минулої акції, один-два пиріжки і пакети на голову від дощу.

М.А.: А на “Карпатський протяг” чекайте навесні – перед бульбою.

В.Ч.: З вересня поїдемо по школах “піаритися”. Про нас пам’ятатимуть десятиліттями, бо ми заряджаємо фанатів-патріотів від 8 років.

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ