Кожен, хто робив весілля, ставав на граблі. Намагаючись, як то велять поширені стереотипи, влаштувати бучне, незабутнє, а головне – щоб не так, як в усіх, свято. «Щоб організувати цікаве, оригінальне весілля, нареченим потрібно сприймати його як театр», – утовкмачувала тітка в одній із весільних агенцій Франківська. Невже святкування шлюбу перестало бути сакральною родинною подією і перетворилося на пишний фарс?

 

Щоби костюмчик сидів

Наймодніше зараз, просвітлять у будь-якому весільному салоні, проводити стилізовані весілля. Так звані «епохальні» – під Античність чи Середньовіччя. Або «ідейні» – готичні, гангстерські чи райдерівські. Велосипедні, наприклад, мають демонструвати, що молодята і їхнє найближче оточення дотримуються здорового способу життя, саме тому везуться на байках до церкви та ресторану. Та найпопулярніші весілля в етно-стилі.

Щоби зробити «українське весілля», треба подбати про антураж. «Хтось ретельно добирає речі для оформлення і шукає народний костюм, а хтось просто вдягається в сучасний одяг з елементами етно-стилю», – розповіла пані Анна, розпорядниця свят із франківської весільної агенції. І одразу порадила тамаду – у відповідному стилі, в традиційному українському костюмі.

Виявилося, що тамадують від агенції кілька вчителів, учасники народних колективів і сивочолі естрадні виконавці. Їхні презентаційні відео потішили: хтось озвучував усі події віршиками власного виробництва типу «калина-малина», хтось патетично заводив урочисті півгодинні промови, хтось «нависав» з оксамитовою папочкою над гостями і тицяв їм до рота мікрофон, не даючи дожувати черговий голубець. Одна дама так увійшла в роль, що першою привітала «наших молодих» і радісно хильнула за їхнє здоров’я.

«П’ятсот баксів», – повідомив свою ціну молодик із папкою, який стверджував, що є професійним музикантом у комунальному колективі. І, щоби обґрунтувати «захмарну» вартість своїх послуг, додав: «Ну, бачите, ми вже придбали нові костюми і будемо відповідно виглядати – солідно». Ми з ним солідно попрощалися.

 

Непристойна фонограма

Вибір весільних музик – справжнє випробування. Насамперед, на рівень культури.

Епоха «лабухів», які поважали себе і гостей, залишилася в минулих 1990-х. Тоді співати не «на живо» ще не спадало на думку. Теперішні музиканти на підхваті використовують чуда техніки й електроніки – влаштовують супровід весілля під плюсові фонограми українських зірок. Караоке форевер. Та як не крути, ревіння Іво Бобула не приховує надтріснутий дискант випускника музучилища. Впізнати весільну самодіяльність можна за складом гурту: іоніка, електрична гітара і барабан із тарілками. Своєю відповідністю вимогам замовників молоді люди не переймаються: 350 «зелених» і край.

Трохи дорожча «музика» може вдати «дискотеку 80-х», але й не гребує всілякими «Наташка-ромашками». Найбільше треба платити за властиво український спів. Щоби почути щось від “ТІКу”, Пономарьова чи Скрябіна у пристойному виконанні, треба розкошелитися на 700 і більше. Майже тисячу доларів коштує замовити справжні троїсті музики, які вміють вшкварити традиційної весільної так, що свято справді стане незабутнім. Щоправда, шукати їх треба вдень і зі свічкою. Добрих українських музикантів у Франківську, та у його околицях (від Долини до Снятина), замовляють за рік наперед. «На те є одна рада – співати на весіллі самим, і то – якнайбільше», – підказав продюсер «Перкалаби» Олег Гнатів.

 

Справжні прості речі

Не лише музика робить свято, переконували у весільному агентстві. А роблять його, на думку організаторів, інші важливі деталі. Зокрема, продуманий дизайн – під’їздів і сходів, машин і автобусів, столів і страв. Франківцям особливо вибирати не доводиться. Всюди пропонують типову атрибутику того, що називають «європейським стилем» – арки, колони й підставки, гірлянди й підвіски, ковані композиції, закутані тканинами і щедро притрушені штучними чічками. Переважно в трьох кольорах, які (читаємо видання фірм, що роблять весільну індустрію) трендові в цьому сезоні.

Живі квіти? Така сама проблема, як і жива музика. Рятує те, що наше місто живе в обіймах сіл, а то б городні квітки ми знали хіба що з ботанічного атласу. На так званих «квіткових базах» у Франківську пропонують лише заморський крам – голландські та італійські троянди, орхідеї, лілії і «ромашки». Рідні айстри, жоржини й хризантеми треба розшукувати по всій Тисмениччині.

Стилізація і мішура проти традицій і тих простих речей, які дають відчуття рідності. В цьому полягає вибір не тільки на весілля. Цей вибір ми робимо щодня – в усьому. І він лише накладається на наше, як справедливо кажуть, «найголовніше в житті», свято. «Навіщо взагалі ті весілля? Пішли, розписались – і все!» – декларував знайомий, який місяць тому «відгуляв» з живими метеликами, кабріолетами і феєрверком у «Лейбовій Горі». Певно, не пішло, якщо за фасадом гучної забави не виявилося того скарбу, якому завдячуємо весільною радістю, – родини.

Задля роду – так колись обширно визначила місію весілля відома галицька «нанашка», письменниця Ірина Вільде. У традиційному національному весіллі кожен його етап, кожна дія наповнені змістом і мають значення. Не тільки символічне. З покоління в покоління цей обряд гуртує родини в один рід і готує їх до прийняття один одного. Від того, як щасливо це пройде у весільний день, залежить подальша доля і молодих, і старших. Благословення, подяка батькам, сповідь і шлюб, вітання і родичання, останній танець батька із донькою перед тим, як передати її іншому чоловіку, замолодичування у невістки, – дідівські традиції мудро складені не одним поколінням. Важливо, щоби весілля не перетворилося на яскраву порожню бляшанку, яка гримить по давній бруківці услід за білим лімузином під марш Мендельсона.

Наталія КУШНІРЕНКО

Анекдоти в тему

 

 

На весіллі ніхто не слухав тамаду, ніхто не танцював, ніхто не ловив букет, бо в ресторані був безкоштовний вай-фай.

 

Сільська вчителька ніяк не могла вирішити, за кого їй виходити заміж: за директора школи чи за тракториста. З одного боку швидкий кар’єрний ріст, а з іншого без трактора до школи не доберешся…

 

– Як живеться в шлюбі?
– Добре. Хатню роботу ділимо між собою! Я кришу цибулю, а жінка плаче.

 

Тамада на весіллі:
– Цю пляшку вина я віддам тому, хто скорчить найстрашнішу пику! Раз, два, три, почали! . Стоп! Перемогла наречена!
Наречена:
– Та я не грала…

 

Золоте весілля. Чоловік питає у дружини:
—    Кохана, ми з тобою прожили гарне життя. Але скажи, ти мене зраджувала?
—    Тільки три рази.
—    І коли то було?
—    Вперше — коли ти просив позику в банку й тобі відмовили, а потім сам директор банку приніс нам гроші додому.
—    А вдруге?..
—    Коли тобі потрібна була негайна операція на серці, але ніхто з хірургів не хотів ризикувати, а потім сам професор Пшеничний зробив її дуже вдало.
—    Дякую, кохана. Ну, а втретє?..
—    А пам’ятаєш, ти балотувався на виборах і тобі не вистачало сто сорок дев’ять голосів…

Гості, які поцупили туфлю на весіллі доньки районного прокурора, одержали по вісім років з конфіскацією майна.