Після двогодинного тренування сенсей і його учні хвилин десять старанно складають хакамі і кейкогі. Ці штани і куртка скроєні так, щоб ідеально пасувати для занять фехтуванням, догляд за ними – цілий ритуал, знати який повинен кожен послідовник «шляху меча» – кендо.  «Хто б міг подумати, що можна так довго складати штани, правда?» – жартує сенсей Микола Більчук. Цієї неділі він приїздив до Івано-Франківська навчати мистецтву кендо перших місцевих ентузіастів.

Увага і повага до речей, вчинків, слів і жестів – це ті риси традиційної японської культури, яким варто повчитися й українцям, вважає Микола. І немає значення – чи це складання одягу, чи удар мечем, чи пошанування старшого за віком. Його завжди захоплювала фантастична здатність людей Сходу до самоорганізації. «Чому вони не мають сумнівів, що треба любити, цінувати й захищати свою землю і родину, поважати і знати свою культуру?» – міркує майстер і пропонує просте, на перший погляд, пояснення – виховання й вишкіл характеру. На переконання сенсея, саме в кендо східні принципи вдосконалення духу набули найповнішої кристалізації.
Микола Більчук знає, що каже. Він усе життя присвятив бойовим мистецтвам. Народився на Далекому Сході, з дитинства навчався у відомих тамтешніх майстрів, потім закінчив Інститут бойових мистецтв у Києві, чимало мандрував світом у пошуках гідних наставників. Тепер майстер мешкає в Тернополі, звідки походить родина батька. Тернопільчани більше знають Миколу Більчука як депутата обласної ради, голову комісії з питань законності й правопрядку, радника голови Верховного Суду України… Заняття кендо жодним чином не заважають професійній самореалізації чи родинному побуту, розповідає сенсей, навпаки, вони спонукають до такої самоорганізації, що встигаєш усюди. «Чого-чого, а тайм-менеджменту – управлінню часом – у японців може повчитися кожен українець».
Тепер східні вчителі самі приїздять до Тернополя, де Микола Більчук створив клуб і обласну федерацію кендо. Минулих вихідних тернопілських і франківських початківців навчав майстер кендо сенсей Комото. Незабаром очікують візиту капітана російської національної збірної з кендо Андрія Солодовнікова, який займає 16 місце у всесвітньому рейтингу кендоїстів. На часі, розповідає сенсей Микола Більчук, створювати національну федерацію, але вже понад десять років клуби Києва, Донецька, Луцька та інших міст ніяк не можуть домовитися про об’єднання, а тренери – поділити майбутні посади. Однак недавно заявку на реєстрацію таки подали в Міністерство юстиції. Мистецтво самурайського меча впевнено завойовує прихильників в Україні.
Навряд чи можна пояснити інтерес до кендо лише новизною й екзотичністю цього виду чи звичайною модою. Сторонньому спостерігачеві тренування з кендо можуть видатися красивим, вишуканим, але непотрібним костюмованим балетом, мало придатним навіть для самооборони. Адже замість важкої самурайської катани кендоїсти використовують легкий бамбуковий меч-синай, захищають тіло спеціальними обладунками, а правила змагань суттєво обмежують можливості атаки. На це Микола Більчук відказує: «Для когось кендо – балет, а для когось – серйозна робота над собою. Хто хоче когось калічити, знайде, де цьому навчитися, а потім шукає собі пригод. Хто ж прагне вдосконалювати себе, мати добрих і щирих друзів, той іде на кендо».

Андрій СОВА

Фоторепортаж з тренування